Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
5
Пилорама вищала, як свиня, яку колють, а коли затихала, у вухах ще лунало гостре бриніння. Льонька вийшов із столярки – була обідня перерва. Звичайно заскакував на телефонну станцію, було це близько, де працювала Броня, і вони разом з’їдали свої бутерброди, або ж ішли в їдальню неподалець, але ось уже кілька днів як не чинив того. Рушив до лебідки, біля якої працював Олексій – через майданчика стриміли натягнені дроти, і він ішов поміж тих дротів, як по бігових доріжках на стадіоні. Приятель покинув роботу також – у вустах його диміла сигарета. Вони сіли на перекинуті ящики, щоб перекурити.
– Не програв тобі пляшки, – сказав Олексій, змружуючи одне око, що його вряди-годи покривав дим. – Уговор який був? Коли довше п’яти мінут, програв, а хто виграє, не догуваривались.
– Не програв, то не програв, – згодився мирно Льонька.
– Не думай, шо шкодую пригостити, – сказав Олексій. – Можу, када хочеш, пригостить, але тоді – не програв.
Льонька мовчав, утупившись на брудні передки чобіт, були запорошені дрібною тирсою.
– Хе-хе, – сказав Олексій. – А моя вирва вже до нас поглядає. Це думає, шо ми на випивку змовляємось.
– А ми й не змовляємося, – байдужно сказав Льонька.
У глибині двору й справді манячіла жіноча постать, ніби вагалася – йти до них чи ні. Зрештою, повільно рушила між натягнених дротів.
– Ти мене не пойняв, – сказав Олексій. – Хочу сказать, що не проти тебе вгостить, або ж скинемось, але тоді я не програв.
– Це шо, твоя Галька пузата? – спитав байдуже Льонька, дивлячись, як іде, перевалюючись ніби качка, між натягнутих дротів Галька.
– А ти шо, тільки тепер приметів? – здивувався Олексій. – Да, я їй встругнув. А то сам знаєш: чужа дитина – не своя! То як нащот того, щоб скинуться?
– Сторож твій іде сюди, – тоскно мовив Льонька.
– Е, баби на те й баби, щоб їх дурить, – легковажно сказав Олексій. – Шось придумаємо!
Карачкувата Гальчина постать повільно хиталася поміж натягнутих дротів, ніби голівка маятника.
– Не хочеться мені пить, – так само тоскно сказав Льонька. – Коти на душі шкребуть.
– Тому й тра заморить черв’ячка, – перейшов на пристрасний шепіт Олексій. – Я тебе пунімаю: коли б мені моя вчудила, шо тобі Бронька, я її так би оддухопелив, що тиждень зализувалася б. Не подивився б, шо пузата. Странно, – сказав він, – вона вже давно теє, а ти тіко зара примітив. То шо, сообразим?
Приятелева жінка все ще поколихувалася між натягнених дротів. Ступала сторожко, але обличчя мала незворушне.
– Люблю дивиться на женщину, яку сам обработав, – сказав Олексій, любовно зирячи на жінку, яка ще більше наблизилася. – Це коли б ти свою Броньку так обработав, то не така б опришкувата була. Баби, вони насільничання люблять.
– А я того не вмію, – сказав тоскно Льонька – Я люблю, шоб по-харошому виходило.
– Знаїш шо, – ще тихіше проказав Олексій. – Ти сходи по випивку сам, купиш шо нада, гроші я тобі посля оддам. Зайду до тебе в столярку, тада й трахнемо.
Він скинув головою, як кінь, бо вже кроків за п’ять біля них спинилася Галька і дивилася підозріливо.
– Чом це обідать не йдеш? – спитала. – Чи вже на шось вмовляєтесь?
– Куримо, – сказав похопливо Олексій. – Сядь, Галь, оддохни!..
Галька присіла біля них, не стало про що розмовляти. Пускали хвилі диму й мовчали.
– Ще не помирився з Бронею? – співчутливо спитала Галька.
Льонька подивився на неї крижаними очима.
– А ти зі своїм не сваришся? – спитав знехотя.
– Сварюся. Попробуй з вашим братом не свариться. Але твоя Бронька якась особа.
– Чого це особа? – здивувався Льонька. – Всі ви однакі.
– Ну, вже не скажи! Я може, свому лобуру викажу, шо про нього думаю, але руки на нього не підніму.
– Да ти нача, Галь, – сказав Льонька і встав. – На мене вона вже гоже руки не підійме. Піду щось перемну!
Олексій щосили моргав, сидячи за жінчиною спиною, але Льонька на нього уваги не звернув. Виплюнув недокурка й пішов і собі між розтягнених дротів, і йому раптом здалося, що це й справді бігова доріжка, а може, й зльотна смуга. Олексій із жінкою мовчки дивилися йому вслід.