Людина без властивостей. Том I

Схоже, добропорядний, практичний реаліст реальности ніколи до останку не любить і поважно не сприймає. Дитиною він забирається під стіл, щоб такою Геніально простою витівкою надати кімнаті батька-матері, коли їх нема вдома, пригодницького вигляду; хлопчиком він мріє про годинника; юнаком, маючи золотого годинника, — про дружину, яка пасує до того годинника; чоловіком з годинником і дружиною — про високе становище; і коли він щасливо завершує це мале коло бажань і спокійно погойдується в ньому туди-сюди, мов маятник, скидається все ж таки на те, що його запас нездійснених мрій анітрохи не поменшав. Адже коли він хоче піднестися, то вдається до такого собі порівняння, символу. Позаяк сніг йому іноді вочевидь неприємний, то він порівнює його зі сліпучо-білими жіночими персами, а щойно йому наскучать перса власної дружини, він порівнює їх із сліпучо-білим снігом; його пойняв би жах, якби одного дня її носик виявився роговим голубиним дзьобом або вуста — вставними коралами; але його поетичну душу це хвилює. Він здатний обернути все на все: сніг — на шкіру, шкіру на трояндові пелюстки, трояндові пелюстки — на цукор, цукор — на пудру, а пудру — знов на снігопад; бо, схоже, для нього нема нічого важливішого, ніж перетворювати що-небудь на те, чим воно не є, а це, мабуть, — доказ того, що хоч би де він опинився, а довго ніде не витримає. Та найважче було щирому каканцю в глибині душі витримувати життя в самій Каканії. І якби від нього зажадали австрійського сторіччя, то це видалося б йому пекельною мукою, яку лише на посміх можна добровільними зусиллями накласти на себе й на цілий світ. Зовсім інша справа, навпаки, австрійський рік. Ідея була така: ану ж бо покажімо, ким ми, власне, можемо бути; тільки бути, сказати б, тимчасово, щонайдовше один рік. Розуміти під цим можна було що завгодно, йшлося ж бо не про вічність, а серце від цього мліло бозна й як. Це пробуджувало глибоку-глибоку любов до батьківщини.

Отак і вийшло, що на долю графа Ляйнсдорфа випав непередбачений успіх. Адже спочатку він-бо й сам сприймав свою ідею як такий символ, але потім на думку йому, крім того, спала низка імен, і його моральна природа запрагла вихопитися зі стану хитань; він виразно усвідомлював, що фантазію народу, або, як він висловився тепер перед одним відданим йому журналістом, фантазію публіки потрібно спрямувати на мету чітку, здорову, розумну й суголосну з істинними цілями батьківщини й людства. Той журналіст, підохочений успіхом свого побратима по цеху, відразу про все й настрочив, а поза-як мав перед своїм попередником ту перевагу, що довідався про це «з вірогідного джерела», то, згідно з правилами свого ремесла, мусив великими літерами послатися на таку «інформацію із впливових кіл»; і саме цього граф Ляйнсдорф від нього й сподівався, адже його ясновельможність надавав великого значення тому, щоб діяти не як ідеолог, а як досвідчений реалістичний політик, і хотів провести тонку лінію між австрійським роком Геніальної публіцистичної голови й розважливістю відповідальних кіл. Для цього він скористався технікою Бісмарка, в якому загалом не любив убачати приклад для наслідування, — справжні свої наміри вкладати в уста газетних писак, щоб потім мати змогу, залежно від обставин, ті наміри підтверджувати або спростовувати.