Карнавал у Марокко
- Автор: Пашек Мирко
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Дмитро Андрухів
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Карнавал у Марокко». Краткое содержание книги:
В погоні за наживою сюди припливав усякий набрід колонізаторського світу — темні ділки, шахраї, авантюристи, з яких брали приклад і місцеві любителі легкого заробітку.
Саме з такими людьми доля зводить героя. Автор не показує інших людей Марокко, які боролися за те, щоб чесно і вільно жити в своїй країні. Ота попадає немов у величезний карнавал, учасники якого прикриваються різними масками. Йому нелегко розібратися в цьому маскараді, а ще важче — звикнути до нього і примиритися з ним.
Неначе мильні бульбашки, лопаються райдужні надії, лишається тільки похмурий світ, у якому єдиним ясним променем стає щира дружба і незрадливе кохання доброї арабської дівчини. Нерівна боротьба героя за право на чесне життя закінчується трагічно.
— Хрест білої людини, — сказав він уголос.
Хлопець знову глянув на нього й засміявся.
— Не смійся! — крикнув Ота. — Я не дозволю тобі піти звідси. Ти чекатимеш разом зі мною. Може, й до ночі. Стільки, скільки я захочу.
Хлопець раптом підвівся. Ота підхопився й собі.
Хлопець пішов, женучи поперед себе череду кіз; Ота сумно дивився йому вслід, і кутики його уст засмикалися. Він сів і заплакав, як колись у матері на колінах.
В нього знову розболілася голова. Якої непрощенної помилки припустився він. Все було вже так близько — порятунок, можливість покласти край безнадії і влаштуватися десь, як порядна людина. Все, все! Треба було ще тільки трошки потерпіти.
А він не потерпів…
По шосе проїхало дві автомашини, і обидві на північ, на Азру. Ота двічі пригинався до землі, щоб водії його не побачили, бо місцевому можна сидіти біля шосе і на нього ніхто не зверне увагу, а білий у кожного викличе підозру.
За якийсь час знову загуркотів мотор, і Ота знов» у ліг. Обережно підвівши голову, побачив клуби куряви саме там, де чекав: на півночі. Він рвучко підхопився й замахав рукою.
Тритонний «деляже» їхав до Бужада, й араб-водій погодився підвезти Оту за сигарети. Але він не знав, скільки заправити з нього. Казав, що це страшенно далека дорога, на яку навряд чи вистачить і двадцяти сигарет. Власне, тут мало й двадцяти п'яти. Більше того: навіть коли б ти скурив тисячу тисяч сигарет, ти все одно не дістанешся до Бужада, якщо тобі в цьому не допоможе аллах… Зрештою, він задовольнився десятьма сигаретами. Водій добре розмовляв по-французькому. На ньому була сорочка без комірця, полотняні штани й заляпані маслом тенісні черевики, з яких стирчали пальці. Звали його Хасан.
Машина рушила; Хасан курив і ні про ще не питав Оту. Машина підстрибувала на вибоях, підстрибувало кермо в Хасанових руках, підстрибували й самі Хасанові руки, немовби вони тримали вуздечку, а не кермо. Хасанова ступня лежала на акселераторі, а палець, який виглядав із черевика, дивився вгору на Оту й кивав йому. Машина їхала, мотор гуркотів, зітхав, квилив, лаявся: «Бужад! Бужад!» Знову монотонно співав. Вони не зупинялись, і Ота дивився не у вікно, а на Хасанові руки, які підстрибували разом з кермом, і на палець, що кивав йому. Невдовзі Ота заснув і прокинувся серед глибокої тиші. В першу мить не міг зорієнтуватися, де він. Потім помітив Хасана. Вони стояли посеред шосе.
— Що сталося? Ми вже приїхали?
— Де там, — усміхнувся Хасан. І закурив останню сигарету. — До Бужада ще півгодини. Але авто не хоче їхати. — Він виліз з машини й почистив свічки. Тоді опустив капот і спробував завести стартер, тримаючи палець на кнопці.
— Не роби цього, бо розрядиш батареї, — сказав Ота.
— Ох-ох, — сумно зітхнув Хасан, сів із сигаретою в зубах на підніжці й задивився на свої пальці, які стирчали з черевиків.
— Так ми ніколи не доїдемо, — сказав Ота.
— Хтозна, — відповів Хасан. — Це відомо тільки одному аллахові.
Ота вилаявся.
— Може, він пошле нам якусь машину, — з надією натякнув Хасан.
— Хто?
— Аллах.
— Навіщо вона тобі?
— Вона відбуксирує нас.
— А що, коли ніяка машина не приїде?
— Ах-ах, — сказав Хасан. — Може, приїде, може, не приїде. Треба ждати.
Ота вискочив з кабіни й підняв капот. Зіпсувалося запалювання.
— Іди сюди, Хасане. Глянь. У моторі є не тільки свічки. Тебе що, ніхто цього не вчив?
— Ні, — сказав Хасан.
— То запиши це собі на лобі.
— Я не вмію писати, — засміявся Хасан.
— Отуди к бісу! — буркнув Ота. Закриваючи капот, він ударився головою, і все попливло в нього перед очима. Він був би упав, як підтятий, коли б його не підхопив Хасан.
— Що з вами, пане?
— Нічого. Це від сонця, — сказав Ота, хоча знав, що це з голоду.
Хасаи допоміг йому сісти в кабіну. Натиснув на стартер, і мотор запрацював: Бужад… Бужад…
— Вам уже ліпше? — запитав Хасан. — Можна їхати? Ви блідий, як смерть.
— Їдь!
Машина рушила. За склом пропливали рожеві пагорби. Ота висунув з віконця голову й підставив обличчя вітрові. Глибоко дихав. «Бужад, — співав мотор. — Бужад». Хасанові руки танцювали на кермі. Нараз Ота відчув, що йому робиться млосно.
— Зупини! — крикнув він. — Зупини!