Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
Аблаутов уважно поглянув на Орлова:
— Мабуть, це дуже коштовний подарунок.
— І не просто коштовний подарунок, хоча за нього можна купити маєток. Тут ідеться не про це. Зелені діаманти — велика рідкість, але секрет тут в іншому. Кольє з діамантів є магічним талісманом і оберігає вагітних жінок.
— Ви хочете сказати…
— Так, вона вагітна, і вагітна від Венчеслава.
— Але дозвольте…
— Богдане Івановичу, пам’ятаєте, коли ми з вами проглядали записи Лозинського у моргу, то бачили запис про те, що невідома покійниця була вагітною.
— Отже, вагітність не перервалася.
— Так, мабуть, воно і є. Чого-чого, а того, що опириця може бути вагітною, я не чекав…
— І все ж жодних доказів проти Венчеслава ми не маємо, — задумливо сказав Аблаутов. — У всьому замку ні ми, ні поліцейські не знайшли жодних слідів його опирства. А те, що він вдень спить, а вночі веде активний спосіб життя, не є доказом. Я, до речі, розмовляв з його сімейним лікарем, професором Голеніщевим, який багато разів консультував Венчеслава, і він пояснює стан його здоров’я недокрів’ям і перевтомою. Якщо ми навіть кілька днів протримаємо його у в’язниці, то все одно нічого не доведемо, бо, ослаблого, його заберуть до лікарні і переллють потрібну кількість крові. Цього йому цілком буде достатньо. Напевно, нам треба ще почекати. Можливо, з’являться нові докази.
— А чи знаєте ви, що Венчеслав сьогодні збирається вінчатися!
— Сергію Олексійовичу, ви жартуєте! Опир — у церкві?! І що, він цілуватиме хреста?! Господи, та сьогодні ж лише третій день, як він поховав дружину! Феноменально!
Орлов лише руками розвів.
— І на кому ж він одружується?
— На Вероніці.
У Аблаутова опустилися руки. Він відкинувся на спинку крісла і уважно подивився на Орлова:
— Ви будете на церемонії вінчання?
— Так! Ми запрошені, але я вірю в Бога і в те, що він цього не допустить!
— Все — в Божих руках…
Увечері гості приїхали до Венчеслава, який вже прокинувся і вийшов до вітальні. Він чудово виглядав і, здавалося, ніби помолодшав. Світлі кучері красиво спадали на темний фрак, блакитні очі променіли тихим спокійним світлом. Венчеслав наблизився до Орлова:
— Мій шафер вже повідомив, де буде вінчання?
— Ще ні, але я знаю, що він вже домовився зі священиком і ось-ось повідомить, у якій церкві буде вінчання.
Нарешті з’явився шафер:
— Можемо їхати!
— А це далеко? — в голосі Венчеслава відчулася напруженість.
— Ні, це — церква Іоанна Дамаскіна.
Венчеслав зблід:
— Та це ж старообрядницька церква!
— Ні, її вже давно прибрали до рук наші, просто вона дуже довго ремонтувалася. Старообрядців місяців зо три як вигнали звідтіля, — спокійно пояснив шафер.
Їхали двома машинами. В одній Венчеслав з Веронікою та шаферами, в іншій — гості. Був тихий зимовий вечір. Зрідка пролітав сніг. Поміж хмарами висів важкий повний місяць, і все довкола, здавалося, застигло в очікуванні чогось дуже важливого. Ось нарешті й цегляна огорожа церковного двору. Скрипнули в арці окуті залізом важкі двері, й весільна процесія зайшла на подвір’я. Кроки людей налякали голубів, які причаїлися на церковній арці, і вони знялися в небо. На цей шум відчинилися церковні двері й темряву пронизало неяскраве світло од свічок. Всі прискорили крок. Священик і дяк зустріли їх вже у святковому одязі.
Вероніка з Венчеславом стали перед вівтарем, і церемонія вінчання нарешті почалася. Вероніка неуважно слухала запитання священика: щось не давало їй зосередитися. Священик став до них спиною і зашепотів молитву. Вероніка підвела голову, несподівано почувши якийсь шум, і тієї ж миті побачила голуба, який, напевне засліплений світлом, залетів до церкви у відчинені двері. Він шумно і перелякано махав крилами майже під самим куполом церкви, не знаходячи місця, щоб сісти…
Нарешті священик повернувся до молодих і промовив такі довгоочікувані Веронікою слова:
— Вінчається раб Божий Венчеслав Боголюбський…
І цієї миті Вероніка почула, як перестали лопотіти крила голуба. Підвівши очі, вона зустрілася поглядом з пронизливими очима Христа Спасителя, а потім побачила, що голуб нарешті заспокоївся і плавно опустився на величезного золоченого хреста царських воріт, мабуть, єдине, що залишилося в цій церкві од старообрядців.
— …з рабою Божою…
І цієї миті хрест похитнувся. Ще, ще… Вероніка хотіла закричати, але чомусь не змогла. Голуб, відчувши, що хрест падає, знову злетів під купол церкви. І відразу після цього хрест з усього розмаху, на очах у закляклих од жаху людей пробив наскрізь груди зблідлого Венчеслава і придавив його до мармурової підлоги церкви…