Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— А-а-а! Ну, так-так. Усе правильно. Он бачте, там вже стоять люди, вам туди.
За воротами стоїть дюжина добровольців. Хто в цивільному, хто — у формі. Молоді і не дуже. Калібр різнобійний.
Мовчки приєднуємось до натовпу.
— Ви в «Донбас»?
— Так.
— Почекайте ще трохи, щоб набралася потрібна кількість, і підемо.
Знаючи комунікативність Тараса, мені аж дивно. У нього що — зашитий рот? Навіть нічого не запитує в оточення. Та й інші не виказують нетерплячки, стоять серйозні та мало говорять.
Переводжу погляд на дорогу, якою прийшли сюди. І що я бачу?! Вона вся заповнена такими, як ми. Щохвилини там з’являються декілька добровольців. По двоє, по четверо, по п’ятеро. Із сумками і без. Хтось іде впевнено, а хтось — вагається. Тим не менше — ідуть, бо зробили свій вибір.
— Ну все. Тепер можемо рушати.
— Нарешті...
Асфальтована доріжка в’ється між тренувальними майданчиками. Зліва — тренувальний вертоліт для висадки і посадки десанту. За ним — полоси перешкод з ямами, шини, закопані в землю, і лабіринт металічних труб. З правого боку — спортивний майданчик.
Що ж нас тут чекає і які наслідки матиме наш вибір? Та й, узагалі, чи правильно це все? Відповіді на ці питання я не знаю. І не хочу знати. Та й навіщо? Невідомість робить нас сильнішими! Готує до будь-якого сценарію. Якщо ж виявимось не готовими, то не біда — підготуємось. Головне — щоб були разом. Так. Разом. Разом усе здолаємо! На Майдані було так само. Прийшов, не знаючи, чого чекати. Але чітко знав, що потрібно діяти. Цей принцип працює всюди. Тільки декорації змінюються.
Нарешті те, за чим так довго йшли сюди, — тренувальний табір. Десятки наметів під різними прапорами: українським, грузинським, білоруським і татарським. Повстанські прапори і прапори обласних центрів. Така собі воєнізована частинка Майдану. Візуальна естетика гріє душу.
— Це новоприбулі?
— Так. Забирай їх, а я піду за новими.
— Без питань.
Ще й досі не можу прийти до тями. Це дійсно зі мною зараз відбувається? Я йду на війну?
— Добровольці! Вітаю вас у тренувальному таборі батальйону «Донбас». Тут ви будете жити, поки проходять тренування і набір у батальйон. Ходіть за мною. Пошукаємо вам намет.
Голови мовчки кивають. Ноги йдуть слідом за провідником. Як на екскурсії в музеї.
Це козацька січ двадцять першого століття. Усе просякнуте воєнним духом — про війну говорять і думають. З війною їдять, сплять і ходять у туалет. Це як особиста зброя. Тільки переформатована в думки. Збройні думки. Думки переможців. Тут завжди з ними. Де б не був. Ця атмосфера утворює особливий дух. Дух змін. Час, коли твориться історія. Я хочу все тут пізнати, з усім ознайомитись і навчитись, а головне — оволодіти!
• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»
ПЕРШИЙ АЕРОДРОМ
Утримання під контролем українських сил АТО аеродрому великого промислового міста Краматорська, що розташований на відстані всього 11 км від Слов’янська, стало одним з основних факторів успіху. Потім цей аеродром під кодовою назвою «Сармат» став місцем розташування штабу всієї Антитерористичної операції на Донбасі. Протягом усього часу боїв за аеродром Краматорська аж до самого звільнення міста, угруповання його захисників не втратило жодного солдата загиблим, було лише декілька поранених. Бої за це летовище почалися ще 25 квітня 2014 року, коли терористи-бойовики влучанням протитанкової керованої ракети ПТКР знищили на землі вертоліт Мі-8 МТ, який саме готувався до злету. Так само було і з легкомоторним літаком Ан-2. Тоді ніхто не загинув, бо люди встигли евакуюватися вчасно, але це були перші втрати авіації сил АТО у війні.
Сергій Кривонос, позивний «Юган», генерал-майор, заступник секретаря Ради нацбезпеки і оборони України, у червні 2014-го — начальник штабу ВДВ ЗСУ:
— На аеродром Краматорська я прибув 24 травня 2014 року. Нас перекинули вертольотом МІ-8 із військового штабу АТО у с. Довгенькому. Протягом 30 хвилин відбулося передання посади тоді ще від полковника Луньова, і я розпочав виконувати обов’язків з охорони й оборони Краматорського аеродрому. Я не прибув на порожнє місце, тому що тут були певні підрозділи: від десантників до частин спецпризначення і військовослужбовців 85-ї авіаційної комендатури. І безпосередньо ці люди тут уже перебували протягом півтора місяці до того, як я прибув. Систему оборони довелося перебудовувати. Додатково провадилося інженерне обладнання позицій, а людей навчали по-новому діяти в певних ситуаціях. І плюс складність була через те, що частину людей наприкінці травня забрали. Безпосередньо після цього був перерозподіл районів і секторів відповідальності й по-новому проходило навчання. Постійно йшло інженерне обладнання позицій: виривали окопи основні, запасні та бліндажі. Перші два тижні, мого перебування, протягом яких нас сепари сильно не чіпали, ми мали час, щоб підготуватись до нормальної оборони.