Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
У Радянському Союзі в той момент було п'ять атомних ракетних підводних човнів проекту 658, на кожному по три рідинні ракети 4К50 з дальністю 600 кілометрів, з надводним стартом. Але один з цих човнів, К-19, після аварії в Атлантичному океані перебував у тривалому ремонті. Інший, К-33, готувався стати в ремонт; його загнали в док у момент кризи - 25 жовтня 1962 року. Залишалося три: К-16, К-40 і К-55. Для нанесення удару по США ці човни повинні були зробити тривалий перехід через океан, спливати біля берегів США - там, де панування авіації і флоту США було переважним, - і після 15-20-хвилинної підготовки здійснювати старт.
Крім того, в Радянському Союзі було 19 дизель-електричних ракетних підводних човнів проекту 629, які мали таке ж озброєння - по три ракети 4К50 і по шість торпед. Перед цими човнами стояли все ті ж проблеми: для нанесення удару по США треба було спочатку перетнути Атлантичний або Тихий океан, потім спливти поблизу американських берегів, заправити ракету, підняти її над рубкою і провести старт. Проблема ускладнювалася тим, що підводна швидкість човнів проекту 629 -12 вузлів. Якщо гнати на граничній швидкості, то й тоді перехід в один і в інший бік займав занадто багато часу, різко скорочуючи час перебування на бойовому чергуванні. Ось чому сім таких човнів було вирішено перекинути на Кубу. Але на момент кризи вони ще не прибули.
Дизель-електричний ракетний підводних човен проекту 629.
У жовтні 1962 року до Америки могли дотягнути два типи радянських стратегічних бомбардувальників: ЗМ і Ту-95. Обидва могли літати тільки на дозвукових швидкостях.
За різними оцінками, їх у той момент (у варіанті носіїв ядерної зброї) було від 68 до 152.
США мали можливість наносити ядерні удари по Радянському Союзу надзвуковими стратегічними бомбардувальниками Б-58А. Їх було 115 на момент початку відкритої фази Карибської кризи. В ході її, 26 жовтня 1962 року, на озброєння надійшло ще три машини цього типу.
США мали можливість наносити ядерні удари по Радянському Союзу надзвуковими стратегічними бомбардувальниками Б-58А (швидкість у два рази більша за швидкість звуку, бойове навантаження - атомний боєприпас потужністю 3 мегатони). На момент початку відкритої фази Карибської кризи на озброєнні ВПС США було 115 машин цього типу.
Флот США міг наносити ядерні удари по Радянському Союзу за допомогою важкого надзвукового палубного штурмовика А-5 «Віджилент». В момент кризи їх було 57. Два типи цих надзвукових літаків призначалися для того, щоб розчистити шлях основній масі бомбардувальників, тобто придушити систему ППО на обраних напрямках. Після того у справу вступали сотні стратегічних бомбардувальників Б-47 і Б-52.
До цього треба додати, що Радянський Союз могла бомбардувати вся тактична авіація США та численних союзників.
У червні 1991 року, за два місяці до краху Радянського Союзу, Міністерство оборони СРСР визнало, що в жовтні 1962 року США мали ядерних боєприпасів у 17 разів більше, ніж СРСР («Військово-історичний журнал», 1991 рік, № 6, стор. 66).
Розділ 18
1
22 жовтня 1962 року людство вперше у своїй історії вийшло на грань самознищення.
Кілька днів тривали таємні зустрічі шпигунів і дипломатів, брат президента США зустрічався з послом СРСР, уряди обмінювалися телеграмами... Міністр закордонних справ СРСР товариш Громико відчайдушно брехав, що ніяких радянських ракет на Кубі немає, йому підспівували радянський посол у США товариш Добринін і постійний представник СРСР при ООН товариш Зорін.
Президент США Кеннеді (праворуч) зустрічається з радянським міністром закордонних справ Андрієм Громико (в центрі) та послом СРСР у США Анатолієм Добриніном (ліворуч) у Білому домі 18 жовтня 1962 року. На цій зустрічі Кеннеді не розкриває, що він уже знає про присутність радянських ракет на Кубі, а Громико заявляє, що радянська військова допомога Кубі носить суто оборонний характер.
Тоді американці показали всьому світу знімки: а це що за ковбаса під пальмами? А ось це що? Давайте на це місце міжнародну комісію відправимо, подивимося, чи не пивна це бочка вісімнадцяти метрів.
25 жовтня на екстреному засіданні Ради Безпеки ООН заступник директора Центру інтерпретації розвідувальних знімків Девід Паркер (стоїть біля фотознімків спиною до камери) продемонстрував фотографії ракетних позицій на Кубі. Представник США в ООН Адда Стівенсон (справа внизу) дає пояснення. У лівому нижньому кутку знімка - представник СРСР в ООН Валеріан Зорін.