Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
А затримувати було що. На Кубу прибуло 44 000 радянських солдатів і офіцерів і величезна кількість техніки, у тому числі:
* 36 термоядерних зарядів мегатонного класу для стратегічних ракет середньої дальності 8К63;
* 36 ядерних зарядів для крилатих ракет ФКР-1;
* 6 бомб по 6 кілотон для літаків Іл-28А;
* 12 зарядів по 2 кілотони для тактичних ракет ЗР10;
* 6 зарядів для берегових протикорабельних ракет 4К87.
Повна схема розміщення радянських військових об'єктів на Кубі у кінці жовтня 1962 року, складена розвідкою США.
Це багато, але не все.
Очікувалося прибуття головного транспорту з зарядами. Основні сили зосереджені, але не вистачало ключового елемента - ракет 8К65. В 51-ї ракетної дивізії п'ять полків: три полки ракет 8К63 і два полки більш потужних ракет 8К65. Три полки 8К63 прибули, розвантажились і розгорнулись, а два полки ракет 8К65 ще в океані.
23 жовтня 1962 року, через день після телевізійного звернення президента США до американського народу (і до вождів Радянського Союзу), теплохід «Александровськ» прибув у порт Ла-Ізабелла з найціннішим вантажем: 24 термоядерні заряди для найпотужніших ракет 8К65 і 44 ядерні заряди для крилатих ракет ФКР-1.
Загальна кількість ядерних зарядів на Кубі на момент початку відкритої фази кризи — 164.
Але сталося непередбачене: найпотужніші термоядерні заряди для носіїв 8К65 вже на Кубі, але самі ракети поки в океані.
Карантин вступив у силу о 10 годині ранку 24 жовтня 1962 року.
І що накажете робити?
Варіантів не було: 23 радянські вантажні судна, у тому числі чотири з ракетами 8К65, отримали наказ повертатися в Радянський Союз.
Ключовий момент
22 жовтня 1962 року, в момент, коли Карибська криза вступила у свою відкриту і вирішальну фазу, Радянський Союз практично не мав міжконтинентальних балістичних ракет, хоча й наполегливо ними хвалився. Проти США могли бути використані п'ять стартових комплексів ракет 8К74: один в Тюра-Тамі, чотири в Плесецьку. Однак комплекси були гранично вразливими, бо становили собою величезні відкриті стаціонарні споруди, приблизно такі ж, з яких здійснювався запуск пілотованих космічних кораблів. Навколо цих комплексів була розгорнута потужна і крайнє вразлива інфраструктура, включаючи кисневі заводи. Ракети 8К74 зберігалися в ангарах, вони вимагали тривалого часу на підготовку до старту. Ці комплекси могли бути використані проти США, однак ракети 8К74 ніколи не стояли на бойовому чергуванні.
До моменту кризи Радянський Союз мав міжконтинентальну балістичну ракету 8К64 на високо-киплячих компонентах. Це той самий виріб, який у жовтні 1960 року гримнув на старті, перетворивши на білий попіл Головнокомандувача Ракетних військ стратегічного призначення Головного маршала артилерії Недєліна, стартовий штат і групу провідних конструкторів Південного машинобудівного заводу. У жовтні 1962 року проти Америки можна було використовувати 19 таких ракет. Всі вони запускалися тільки з відкритих, нічим не захищених пускових установок і вимагали тривалого часу на підготовку до старту. Проблема полягала в тому, що ці ракети, хоча й були вже випущені промисловістю, ще не були прийняті на озброєння Ракетних військ через безліч невирішених великих і малих проблем. Постановою уряду МБР 8К64 була прийнята на озброєння через 9 місяців після кризи - 15 липня 1963 року. Але вже наступного 1964 року ракета була визнана застарілою, хоча після цього стояла на озброєнні ще 13 років.
У той же момент у США на озброєнні знаходилося 253 міжконтинентальні балістичні ракети: 135 «Атлас», 108 «Титан-1» і «Титан-2», 10 «Мінітмен». Всі «Титани» і «Мінітмен», а також 71 ракета «Атлас» - у шахтних пускових установках. Крім того, американці могли вести вогонь по Радянському Союзу ракетами середньої дальності з території Великобританії, Італії та Туреччини. Всього в цих країнах було розміщено 105 пускових установок балістичних ракет середньої дальності «Тор» і «Юпітер».
В момент кризи флот США мав 9 атомних ракетних підводних човнів, на кожному по 16 балістичних ракет з дальністю 2200 кілометрів і можливістю миттєвого старту з-під води. Човни базувалися в Іспанії та Великобританії. Вийшовши з бази або навіть перебуваючи на базі, вони могли здійснювати пуск ракет. Ці човни діяли в акваторіях, де не було й не могло бути радянської протичовнової авіації, де вони були надійно захищені від можливих дій радянських протичовнових кораблів.