Єретики Дюни

— Вигляд правильний? — спитав Бурзмалі в Сірафи.

— Усе дуже добре. Але мушу її проінструктувати. Вона не сміє помилитися, а то піймають вас обох, отак! — Щоб підкреслити свої слова, Сірафа плеснула в долоні.

«Де я бачила цей жест?» — спитала себе Люцілла.

Дункан торкнувся ззаду Люціллиного правого передпліччя, його пальці передали таємне повідомлення: «Це плескання! Манера Г’єді Прайм».

Інші Пам’яті Люцілли підтвердили це. Невже ця жінка належала до ізольованої спільноти, що зберегла давні звичаї?

— Хлопцеві слід уже йти, — промовила Сірафа. Жестом вказала на двох членів супроводу, які ще зоставалися в кімнаті. — Доставте його на місце.

— Мені це не подобається, — сказала Люцілла.

— Ми не маємо вибору! — гарикнув Бурзмалі.

Люцілла могла тільки погодитися. Знала, що може покладатися на клятву вірності, яку Бурзмалі склав Сестринству. А Дункан не дитина, нагадала вона собі. Його прана-бінду реакції сформовані під наглядом старого башара та її самої. Гхола мав здібності, до яких мало хто поза Бене Ґессерит міг дорівнятися.

Вона мовчки дивилася, як Дункан і двоє чоловіків виходять крізь блискучу завісу.

Коли вони зникли, Сірафа обійшла диванчик і стала перед Люціллою, вперши руки в боки. Їхні очі зустрілися на однаковому рівні.

Бурзмалі прокашлявся і спробував на дотик купу грубого одягу на столі біля себе.

Обличчя Сірафи, особливо очі, здавалися напрочуд виразними й переконливими. Очі були ясно-зеленими, з чистими білками. Їх не маскували лінзи чи ще якийсь штучний витвір.

— Вигляд у тебе як слід, — сказала Сірафа. — Пам’ятай, що ти особливий різновид плейфем, а Бурзмалі твій клієнт. Жодна звичайна людина не посміє втрутитися.

Люцілла розпізнала в цьому завуальований натяк.

— Але є такі, що посміють втрутитися?

— Тепер на Гамму є посольства всіх великих релігій, — промовила Сірафа. — З деякими ти ніколи не стикалася. Вони походять із того, що ви називаєте Розсіянням.

— А як називаєте його ви?

— Пошуком. — Сірафа застережливо здійняла руку. — Не бійся! У нас спільний ворог.

— Всечесні Матрони?

Сірафа повернула голову вліво і сплюнула на підлогу.

— Глянь на мене, бене-ґессеритко! Мене вишколено лише для того, щоб убивати їх! Це моя єдина функція і мета!

Люцілла обережно мовила:

— З того, що ми знаємо, ти мусиш бути майстринею своєї справи.

— У дечому я, можливо, перевершую тебе. А зараз слухай! Ти сексуальна адептка. Це ти розумієш?

— Чого священники мали б втручатися?

— Ти називаєш їх священниками? Ну… гаразд. Вони втручатимуться не з тієї причини, яку ти можеш собі уявити. Секс для задоволення є ворогом релігії, еге ж?

— Жодні замінники священної радості неприйнятні, — промовила Люцілла.

— Хай захистить тебе Тантрус, жінко! У Пошуку є різні священники, є й такі, що не проти дарованого екстазу сьогодні, замість обіцяного в майбутньому.

Люцілла ледь не посміхнулася. Чи ця самозвана вбивця Всечесних Матрон думає, що може повчати Превелебну Матір у справах релігії?

— Тут чимало людей, перевдягнених у священників, — продовжила Сірафа. — Вони дуже небезпечні. А найнебезпечніші ті, що є послідовниками Тантруса й запевняють, наче секс — єдиний спосіб поклоніння їхньому богові.

— Як мені їх розпізнати? — Люцілла почула в голосі Сірафи щирість і тривогу.

— Це не твій клопіт. Тобі не слід поводитися так, наче ти помічаєш такі відмінності. Перше твоє завдання — упевнитися, що тобі заплатять. Думаю, ти повинна вимагати п’ятдесят соляріїв.

— Ти не сказала мені, чого б вони мали втручатися. — Люцілла озирнулася на Бурзмалі. Він розклав грубе вбрання і знімав із себе бойове спорядження. Люцілла знову перевела погляд на Сірафу.

— Серед них є послідовники древньої конвенції, що дає їм право розірвати твою угоду з Бурзмалі. Насправді дехто намагатиметься випробувати тебе.

— Слухай уважно, — сказав Бурзмалі. — Це важливо.

— Бурзмалі буде одягнений як польовий працівник, — продовжила Сірафа. — Інакше годі пояснити мозолі від зброї на його руках. Ти називатимеш його Скар, тут це поширене ім’я.

— А що ж мені робити, якщо втрутиться священник?

Сірафа витягла з-під корсета маленький гаманець і вручила його Люціллі. Та зважила гаманець у долоні.

— Тут двісті вісімдесят три солярії. Якщо хтось представиться як божий пророк… Запам’ятаєш це? Божий пророк?

— Як же я можу забути? — голос Люцілли був майже глузливим, але Сірафа не звернула на це уваги.

— Якщо хтось такий втрутиться, ти перепросиш Бурзмалі та повернеш йому п’ятдесят соляріїв. Ще у цьому гаманці твоя картка плейфем на ім’я Піра.

— Піра.

— Ні! Сильніше наголос на «а»!

— Піра!

— Так може бути. А тепер слухай мене якомога уважніше. Ви з Бурзмалі вийдете на вулицю пізньої ночі. Можна очікувати, що в тебе вже були клієнти. Мусять бути докази цього. Тому ти… ах, тішитимеш Бурзмалі перед виходом звідси. Розумієш?

— Які тонкощі! — прокоментувала Люцілла.

Сірафа прийняла це як комплімент і всміхнулася, але помітно було, як сильно контролює вона вираз свого обличчя. Наскільки чужими були її реакції!