Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Тягаючи в своїй господарській сумці листівки чи шрифт, ідучи на явку, а вона ж кожного разу могла завалитися! — я знала, що піддаю смертельній небезпеці і вас, мої найрідніші і найдорожчі! Та, як це не парадоксально звучить, я робила це задля вас. Для тебе, Себастьяне, щоб ти знову повірив у силу Опору, в невідворотність поразки такого страховиська, як фашизм, бо людина по самій своїй природі прагне життя, а фашизм — це смерть усього живого, глумління над усім, що здобули люди протягом довгих віків боротьби за утвердження розуму і правди.
Я ступила на цей шлях задля тебе, Ернесте, передусім захищаючи тебе. І не лише від фізичної смерті,— як мати, я прагнула зберегти твоє життя, — а й від розтління духовного, що могло вбити в тобі людину. Цього я, мабуть, найбільше боялася, бо беззахисну дитячу душу найлегше звабити облудливим блиском і гучними, брехливими словами про велич і якесь особливе покликання німецької нації.
Зараз я знову мушу спинити магнітофон. Ні, я не стомилась, для цього я надто збуджена, настільки збуджена, що навіть біль причаївся за порогом мого сприймання. Отже, він не завадить мені думати. А хочеться обміркувати кожне слово, щоб воно стало вагомим, вмістило в себе якнайбільше, омилося живою кров’ю мого серця.
… Ось і наближається до кінця моя з вами розмова. Те, що я хочу вам сказати, для мене дуже важливо але я так і не знайшла потрібних слів. Вони спопеляються, щойно виникнуть у моєму мозку, і лише одне горить, мов неопалима купина:
материнство. Тепер я бачу — в ньому все.
Я вся перед вами, мої рідні! Молоденька дівчина що з довірливою готовністю до щастя вклала свою руку в твою, Себастьяне. Молода мати, приголомшена чудом народження нового життя, плекати яке так безмірно солодко і так безмірно страшно. Літня жінка, для якої поняття «материнство» поступово розширювалось і виповнювалось новим змістом. Усі сходинки мого життя були спрямовані до цієї вершини. Саме з неї я побачила світ таким, як він є, саме тут я збагнула, як багато вбирає в себе слово «мати», зрозуміла, що, захищаючи добро від сил зла, ми, матері, тим самим утверджуємо саму ідею буття.
Станьте на хвилинку поруч зі мною, пильно придивіться до того, що діється навколо нас. Фашизм знову піднімає голову! Чи не здається тобі, Себастьяне, що в цьому частка і твоєї особистої провини? Ти ж знаєш, що буде, якщо не перетяти йому шлях!
Мій маленький Ернесте, ти хімік і любиш чіткі формули. Заглянь же в ту реторту, де гітлерівські недобитки вкупі з генералами клеями і їм подібними варять отруйне зілля, кожен ковток якого може стати смертельним для нашого народу, для всіх людей земної кулі. Зроби аналіз закладених у цю реторту речовин, склади формулу і ти побачиш? це так!
Я прошу вас обох лише про те, щоб ви замислились над цим. Бо знаю: чесності і сміливості у вас вистачить.
Я збиралася сказати вам безліч ніжних слів — вони виповнюють моє серце! — а кажу, про речі, на перший погляд, дивні в хвилини розставання. І все-таки моїми устами промовляє сама любов, сама ніжність, саме бажання востаннє по-материнському захистити вас.
За півгодини прийде медсестра і зробить мені чергове впорскування морфію. Біль відступить. Чверть години я перебуватиму в блаженному напівзабутті, сплітаючи марення з дійсністю. І мені здаватиметься, що людина не може зникнути остаточно, її дихання, тепло її тіла, біоструми мозку, електричні імпульси, народжувані в м’язах, виливаючись назовні, включаються в загальну світову енергію. Отже, й частка мене, можливо, долине до вас з вітром, з поцілунком променя, з запахом трави, що проросте на могильному горбику. Я думатиму й про те, що людина залишається живою, поки зберігається пам’ять про неї бодай в одному серці. А я ж матиму для себе два таких притулки.
От і все, мої любі! Хоча ні, ще одне: ви зітрете з стрічки все, сказане мною. Сьогодні ви ще приголомшені горем, ви не звиклися з думкою, що я від вас пішла, і тому можете мене слухати. Вдруге це завдасть вам болю, а не втіхи. Зроби це зараз, Ернесте, мій хлопчику!
Тепер уже все остаточно. Стрічка ось-ось скінчиться, а мені хочеться ще раз сказати вам, як я вас люблю. Цілую обох усім серцем. Ваша мати і дружина…»
Запало мовчання. Бобіни й досі крутилися. Ось-ось на одній з них, де лишилося кілька витків, стрічка обірветься.
— Спини! — голосно скрикнув батько. В його очах промайнуло благання.
Син заперечливо похитав головою:
— Вона просила… — Палець ліг на один клавіш і відразу ж на інший.
Тепер стрічка перемотувалась у зворотному напрямі, розмагнічуючи плівку. Магнітофон здавався живою істотою, хижим звіром, що пожадливо ковтає слова.