Оповідання про Шерлока Холмса

Він скинув свій пошарпаний сюртук, надів мишачого кольору халат, знявши його з манекена, і знову став тим Холмсом, якого я знав у давні дні.

— Нерви в старого мисливця не втратили міцності, а очі гостроти, — мовив він зі сміхом, роздивляючись розчереплений лоб манекена. — Поцілив у самісіньку середину потилиці й пробив мозок. Він був найкращий стрілець у всій Індії; в Лондоні є небагато вправніших за нього. Ви чули його ім’я коли-небудь раніше?

— Ні, не чув.

— Ось вона, слава! Але, якщо мене пам’ять не зраджує, ви також не чули імені професора Джеймса Моріарті, а це був один з найбільших умів нашого сторіччя. Ось дайте мені біографічний довідник з полиці.

Відкинувшись на спинку крісла й випускаючи хмари сигаретного диму, Холмс ліниво гортав сторінки.

— У мене чудова колекція на «М», — сказав він. — Самого Моріарті було б досить, щоб зробити цю літеру знаменитою, а тут ще Морган-отруювач, Мерідью, що залишив по собі жахливі згадки, Метью, який вибив мені зуб у залі чекання на вокзалі Чарінг-Кросс, і нарешті наш друг.

Він простяг мені книгу, і я прочитав:

«Моран Себастьян, полковник у відставці. Служив у першому Бенгалорському саперному полку. Народився в Лондоні 1840 року. Син сера Огастеса Морана, кавалера ордена Лазні, колишнього британського посланника в Персії. Закінчив Ітонський коледж і Оксфордський університет. Брав участь у Джевакській, Афганській, Чарасіабській (кур’єром), Шерпурській і Кабульській кампаніях. Автор книжок «Полювання на великого звіра в Західних Гімалаях» (1881), «Три місяці в джунглях» (1884). Адреса: Кондуїд-стріт. Клуби: Англо-Індійський, Танкервільський і Багательський картярський».

На берегах чітким почерком Холмса написано: «Друга найбільш небезпечна людина в Лондоні».

— Дуже дивно, — сказав я, повертаючи довідника. — Його шлях — це шлях чесного солдата.

— Так, — відповів Холмс. — До певного часу він не чинив нічого лихого. Він завжди мав залізну витримку, в Індії ще й досі ходять легенди про те, як він повз дренажною канавою слідом за пораненим тигром-людожером. Є такі дерева, Вотсоне, що до певної висоти ростуть нормально, а потім раптом виявляють якесь потворне відхилення від норми. Так буває і з людьми. У мене є теорія про те, що кожний індивід повторює в своєму розвитку весь шлях своїх предків, і тому я вважаю: такий раптовий поворот до добра чи зла пояснюється якимось сильним впливом, джерело якого треба шукати в родоводі. Отже, особа стає повторенням у мініатюрі історії всієї родини.

— Ну, ця теорія досить фантастична!

— Добре, я на ній не наполягатиму. Проте кінець кінцем полковник ступив на слизьку стежку. Хоч не було гучного скандалу, але Індія стала для нього надто гарячим місцем. Він вийшов у відставку, приїхав у Лондон і тут знову зажив поганої слави. Саме тоді його й знайшов професор Моріарті, у якого він певний час був ніби начальником штабу. Моріарті щедро постачав його грішми, але вдався до його послуг усього-на-всього раз чи двічі — коли який-небудь пересічний злочинець нічим не міг йому допомогти. Ви хоч трохи пам’ятаєте справу про смерть місіс Стюарт з Лаудера в 1887 році? Ні? Так-от, я певен — там не обійшлося без Морана, але нічого не можна було довести. Полковник був так добре прикритий, що навіть коли банду Моріарті знищили, ми не могли звинуватити його ні в якому злочині. Ви, певно, пам’ятаєте той день, Вотсоне, коли я зайшов до вас додому й зачинив віконниці? Ви, ясна річ, подумали, що я поводжуся дивно, але я знав, що робив, бо мені було відомо про існування цієї чудової рушниці. І знав я також, що її тримає в руках один з найкращих у світі стрільців. Коли ми з вами були в Швейцарії, Моран переслідував нас разом з Моріарті, і я певен: саме через нього я потерпав ті п’ять лихих хвилин, лежачи в заглибині скелі над водоспадом.