Оповідання про Шерлока Холмса

— Ну, як? — спитав він.

— Боже мій! — вигукнув я. — Просто неймовірно!

— Бачу, роки не знищили моєї винахідливості, а звичка не позбавила її свіжості, — промовив Холмс, і я відчув у голосі його радість та гордість, які відчуває художник, дивлячись на своє творіння. — Викапаний я, чи не правда?

— Я ладен заприсягнутися, що то ви.

— Честь виконання належить панові Оскару Меньї з Гренобля, який кілька днів виливав цю фігуру з воску. Решту я зробив сам, під час сьогоднішніх відвідин Бейкер-стріт.

— Але нащо вам це?

— Дорогий Вотсоне, в мене є найповажніші підстави бажати, щоб дехто думав, ніби я перебуваю тут, тим часом як насправді я — в зовсім іншому місці.

— То ви гадаєте — за квартирою стежать?

— Я знаю, що за нею стежать.

— А хто?

— Мої давні вороги, Вотсоне. Ота чарівна компанія, ватажок якої лежить на дні Райхенбахського водоспаду. Зауважте: тільки вони знають, що я живий. Раніше чи пізніше, розраховують вони, я повернусь додому. Вони стежили за квартирою весь цей час і сьогодні бачили, що я приїхав.

— Як ви про це дізналися?

— Я впізнав їхнього спостерігача, коли подивився у вікно. Це досить безневинний хлопець на ім’я Паркер, професійний грабіжник та вбивця і водночас чудовий музика — грає на гребінці. До нього мені байдуже. Але мені зовсім не байдуже до того страшного чоловіка, що стоїть за ним, до найближчого приятеля Моріарті, того, хто кидав на мене каменюки, — найхитрішого й найнебезпечнішого злочинця в усьому Лондоні. Саме цей чоловік полює на мене сьогодні вночі, Вотсоне, навіть на думці не маючи, що ми полюємо на нього.

Плани мого друга окреслювались дедалі чіткіше. З нашої надійної схованки ми могли спостерігати за тими, хто організував спостереження за нами, стежити за своїми переслідувачами. Силует Холмса у вікні правив за принаду, а ми були мисливці. Ми стояли у темряві й тиші і дивилися на перехожих, що квапливо проходили вулицею. Холмс мовчав і не рухався, але я можу запевнити, що перебував він у страшному напруженні і ні на мить не зводив погляду з людського потоку. Ніч була холодна та буряна, вітер, тонко завиваючи, пролітав довгою вулицею. Майже всі перехожі ховали носи в коміри пальт і шарфи. Кілька разів мені здавалося, що я вже бачив ту чи ту постать раніше, особливо впали мені в око двоє чоловіків, які ховалися від вітру в під’їзді неподалік нас. Я хотів був звернути на них увагу Холмса, але він лише нетерпляче щось вигукнув, не відриваючи погляду від вулиці. Час від часу він переступав з ноги на ногу і швидко постукував пальцями по стіні. Я розумів, що він починає непокоїтись і що події розгортаються не зовсім так, як він сподівався. Нарешті близько півночі, коли вулиця майже обезлюдніла, він почав походжати кімнатою, не в силі приховати хвилювання. Я вже хотів був щось сказати йому, та саме в цю мить глянув на освітлене вікно й знову здивувався не менше, ніж першого разу. Схопивши Холмса за руку, я показав на вікно.