Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Роланд глянув на Стенлі — блідого, з порослим щетиною обличчям і густими темними кучерями на голові. На вустах стрільця з’явилася слабка подоба усмішки.
— Я гадаю, він може говорити, — сказав Роланд. — Стенлі, чи ти носиш ім’я свого батька? Думаю, так.
Стенлі опустив голову, і кров шугонула йому в обличчя. Проте він усміхався. Та водночас знову розплакався. «Що, в біса, тут відбувається?» — не міг збагнути Едді.
Тед, очевидячки, теж нічого не розумів.
— Сей Дескейн, чи можу я запитати…
— Ні, ні, перепрошую, — мовив Роланд. — Ваш час спливає, так ви сказали, й ми всі це відчуваємо. А чи знають Руйначі, що їм дають їсти? Чим їх годують, аби збільшити їхню силу?
Тед рвучко сів на камінь і подивився вниз на плетиво колій.
— Це якось пов’язано з тими дітлахами, яких вони перевозять через станцію, так?
— Так.
— Вони не знають, і я теж, — так само важким тоном промовив Тед. — Насправді ні. За добу нам згодовують десятки пігулок. Уранці, опівдні й увечері. Деякі — то вітаміни. Деякі призначені для того, щоб ми були слухняні, я в цьому не сумніваюся. Мені пощастило очистити від них свій організм, а також організми Дінкі й Стенлі. Та тільки… щоб таке очищення подіяло, стрільцю, людина має сама цього прагнути. Розумієте?
Роланд кивнув.
— Я вже давно підозрював, що нам дають ще якісь… ну не знаю… підсилювачі роботи мозку… але пігулок так багато, що годі визначити, які з них які. Що саме робить нас людожерами чи вампірами, чи тими й тими водночас. — Він замовк, дивлячись на неймовірний промінь світла. Потім простягнув руки в обидва боки. Дінкі взявся за одну, Стенлі — за другу.
— Дивіться, — сказав Дінкі. — Вам сподобається.
Тед заплющив очі. Інші двоє наслідували його приклад. Якусь мить не відбувалося нічого, лише троє чоловіків стояли обличчям до темної пустелі й променя Сесіла Б. Демілля… стояли й дивилися, Роланд знав напевне. Навіть із заплющеними очима.
Промінь блимнув і згас. На дванадцять секунд Девар-Тої поринув у темряву, як і пустеля навкруги та схили Стік-Тете. Дінкі хрипко (та не без утіхи) зітхнув і зробив крок назад, відокремлюючись од Теда. Ще мить — і Тед відпустив руку Стенлі та повернувся до Роланда.
— То ви зробили? — спитав стрілець.
— Ми втрьох, разом, — відказав Тед. — Але найбільше — Стенлі. Він надзвичайно потужний передавач. Одна з небагатьох речей, які здатні налякати Прентиса, ницих людей і тахінів, — це втрата штучного світла. А це трапляється дедалі частіше, і не завше через наше втручання в роботу машинерії. Просто самі машини… — Він знизав плечима. — Непридатніють.
— Як і все навколо, — завважив Едді.
Тед повернувся до нього, без тіні усмішки на вустах.
— Але не настільки швидко, містере Дін. Це підривання позосталих двох Променів слід припинити, і якомога швидше, інакше буде пізно. Ми з Дінкі та Стенлі допоможемо вам, якщо це буде в наших силах, навіть якщо для цього потрібно буде вбити всіх Руйначів.
— Звісно, — підтвердив Дінкі, нещиро всміхнувшись. — Якщо преподобний Джим Джонс це зробив, то чим ми гірші?
Тед нагородив його несхвальним поглядом і знову повернувся до Роландового ка-тету.
— Може статися, що до цього й не дійде. Але якщо дійде… — Зненацька він підвівся й ухопив Роланда за руку. — Невже ми справді людожери? — хрипким, рипучим голосом спитав він. — Невже ми їли дітей, яких Зелені Плащі привозили з Пограниччя?
Роланд мовчав.
Тед повернувся до Едді.
— Я хочу знати.
Едді не відповідав.
— Мадам-сей? — звернувся Тед до жінки, яка сиділа в Едді на стегні. — Ми готові допомогти вам. Невже ви не допоможете нам, не відповісте на моє питання?
— А що це змінить? — спитала Сюзанна.
Декілька секунд Тед не зводив з неї очей, а потім повернувся до Джейка.
— Ви з моїм юним другом як дві краплини води схожі один на одного, — сказав він. — Розумієш, синку?
— Ні, але мене це не дивує, — відказав Джейк. — Тут завжди все так відбувається. Постійно якісь… е-е… збіги.
— Ти розкажеш мені те, про що я хочу дізнатись? Боббі розповів би.
«Щоб ти потім з’їв себе живцем? — подумав Джейк. — З’їв себе замість них?»
Він похитав головою.
— Я не Боббі, — сказав він. — Хоч би який був на нього схожий.
Зітхнувши, Тед кивнув.
— Ви горою стоїте одне за одного. І чому я не здивований? Ви ж ка-тет, врешті-решт.
— Нам час, — сказав Дінкі, звертаючись до Теда. — Ми вже й так тут задлялися. Це ж вам не просто встигнути до обходу кімнат. Нам зі Стенлі треба підрегулювати їхню довбану телеметрію, аби Прентис і Горностай, коли подивляться, сказали: «Тедді Б. був на місці. Дінкі Ерншо і Стенлі Руїс також. Ці хлопці нам не надокучали».