Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Як лис розсудив ворону з сорокою
Були ворона й сорока і мали на однім дубі обидві гнізда: ворона вище, а сорока нижче. Але ворона виділа, що сорочаче гніздо ліпше, та й вона собі його дуже сподобала і хотіла його від сороки вкрасти.
Одного разу полетіла сорока та й лишила молоді свої діти в гнізді. А ворона як уздріла, що сорока полетіла десь далеко, взяла малі сороки та й кинула лисові, що стояв під дубом, а гніздо перенесла і вклала на своє гніздо. Прилітає сорока до гнізда, а то нема ні гнізда, ні її дітей. Зачали ся сварити й кусати. Каже: «Я лишила тебе, аби-с мені пильнувала мого гнізда, а то нема гнізда. Скажи, де ти його поділа?»
Але чув лис, що вони ся сварять, та й слухає, а відтак каже до сороки: «Я твої діти з’їв, мені твоя сусіда кинула, а твоє гніздо під нев». Тогди сорока каже: «Коли ти мені зробила збитки, я зроблю тобі ще більші». Та й полетіла. Але усе дивилася, як ворона буде де летіти. Ворона знала, що сорока мусить щось їй зробити, та й уже пильнувала.
Але щось у кілька день забула та й полетіла далеко. А сорока тогди узяла гніздо перевернула, гніздо упало. Тогди вона злетіла, понесла гніздо та й кинула в ріку, що була недалеко, і тото гніздо поплило з водов.
Прилітає ворона до гнізда, а гнізда вже нема. Вона тогди в плач. А лис учув, що ворона плаче, прийшов під дуба та й каже: «Не маєш що плакати, бо ти їй зробила збитки, а вона тобі. Та я тебе можу порадити, але що мені за то даш?» А вона каже: «Не маю тобі тепер що дати. Як добре порадиш, то буду тобі носити, що зможу, цілий місяць». Лис на тото пристав та й каже: «То ви з сим обидві мусите шукати такого, щоби вас розсудив». А ворона каже: «Хто би нас розсудив?» А лис каже: «То мусите летіти аж за синє море. Там є такий дуже великий птах, та й він вас розсудить».
І тогди ворона полетіла за сороков шукати. Найшла її та й каже до неї: «Я тобі зле зробила, а ти мені, то мусим іти, щоби нас хтось розсудив». Сорока не хотіла йти, а ворона як зачала, та й сорока послухала, і полетіли аж за синє море. Шукають, а то нема того птаха. Зачали вони ся питати других, тих, що були за морем. А тоті кажуть: «Тут є такий суддя, але аж у лісі».
Прилетіли вони в ліс, здибують лиса та й питаються його, ци він не видів такого птаха, що розсуджує. А лис каже: «Дурні ви. Тут нема такого птаха, що розсуджує. Я сам розсуджую, я вже дуже багато розсудив, та й мені усі дякують за то, що я нікому кривди не роблю». А вони кажуть: «То, може, би ви й нас розсудили? Але, — кажуть, — може, ви нас хочете з’їсти?» Лис каже: «Я би того не зробив, бо мене Бог зіслав, щоби я робив розправу межи його сотворінням. Якби я кого з’їв, в той би-м час умер».
Вони повірили, що він так ласкаво до них балакав, та й розказали, як то було. А він каже: «То так, ти, вороно, сама найбільше завинила. Знаю, що ви вже тепер дуже бідні і не маєте з чого класти собі гнізд, то я вже вас сам споможу, чим зможу. А тепер ходіть до мої хати, трохи відпочинете та й собі підете. Але туда, — каже, — аби-сте уже не йшли, бо то далеко відси, я не можу далеко йти, бо уже старий».
Показав їм багато пір’я та й каже: «А що, се буде добре на гніздо?» А ворона каже: «Добре буде для мене, а для неї треба ще м’якшого».
І що балакали, балакали, а лис заткав діру, аби не повтікали, задушив одну й другу та й так їх розсудив.
Як лисиця з вовком їла м’ясо та в монастирі висвячувалася
Бігла лисиця, зустріла вовка, а він і питає її:
— Де ти була?
— Я скрізь ходила. Я, — одказує, - отеє наїдалася м’яса, бо завтра п’ятниця.
Вовк і каже:
— А я б їв, хоч і п’ятниця.
— Ну, — обзивається лисиця, — ходім, я в одному місці знаю, то й наїсишся.
— Ходім, — каже вовк.
Приходять вони туди, де була пастка. Тільки вовк нагнув туди голову, а дубок (з пастки) і потяг його вгору. Лисиця прибігла, вхопила м’ясо з пастки, сіла та й їсть. Вовк тоді й каже їй:
— Ти ж казала, що п’ятниця, а тепер сидиш і їси?
— Е, тепер тобі п’ятниця, бо п’ятами землі не дістанеш!
Знялась лисиця й пішла лісом. Зайшла в монастир, де ченці живуть. Прийшла, роздивилась, кудою можна влізти. Потім задушила двоє гусей. А гуси й наробили крику. Вибіг чернець із сучковатою патерицею і почав нею лисицю висвячувати. Так висвятив, що й курці нема де носом клюнути.