Основи кримінально-правової кваліфікації

Обґрунтованим тому є твердження, що склад злочину в діянні підбурювача, організатора, пособника злочину передбачений як відповідною частиною ст. 27 КК, так і нормою Особливої частини про злочин, вчинений виконавцем. Звідси випливає висновок, важливий для кримінально-правової оцінки дій вказаних співучасників — їх посягання належить кваліфікувати за частиною 3 (4, 5) ст. 27 КК та нормою Особливої частини про злочин, вчинений виконавцем.

Посягання ж виконавця за пануючою в теорії кримінального права та на практиці позицією кваліфікуються лише за статтею Особливої частини незалежно від того, вчинений злочин одноосібно, чи в співучасті. Разом із тим, така кваліфікація у випадку співучасті далеко не бездоганна, оскільки не відображає той факт, що злочин вчинений не однією особою, що посягання виконавця стало можливим лише завдяки відповідним діям інших співучасників. Є підстави вважати, що склад злочину, вчиненого виконавцем (а тим більше, співвиконавцем) при співучасті, передбачений не лише відповідною нормою Особливої частини, а й ст. 27 КК. Інакше неможливо обґрунтувати наявність причинового зв’язку у таких злочинах. Такий зв’язок виходить за межі того, що передбачене лише нормою Особливої частини. Тому, дії і виконавця та співвиконавця злочину, вчиненого у співучасті, належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 27 КК і відповідною нормою Особливої частини.

Випадки, коли посягання співучасників кваліфікуються за різними нормами Особливої частини

Оскільки всі співучасники спільно вчиняють один і той же злочин, то, за загальним правилом, всі вони несуть відповідальність за однією і тією ж нормою Особливої частини (статтею, частиною статті, пунктом статті). В теорії кримінального права найбільш поширеною є думка, що вітчизняне кримінальне права стоїть на засадах так званої акцесорної теорії співучасті, відповідно з якою дії всіх співучасників кваліфікуються за нормою Особливої частини, яка інкримінується виконавцю злочину.

Разом із тим, виконавець та інші співучасники далеко не завжди відповідають за однією і тією ж нормою Особливої частини. Вчинення ними одного і того ж злочину не обов’язково означає, що цей злочин передбачений однією і тією ж статтею кримінального закону. Від викладеного вище правила, про те, що кваліфікація всіх співучасників визначається кваліфікацією діяння виконавця злочину, допускаються відступи. Вони обумовлені пануванням у вітчизняному кримінальному праві принципу суб’єктивного ставлення у вину та тим, що кваліфікація дій кожного учасника злочину носить індивідуальний характер.

Можливі ситуації, коли виконавець та інші співучасники, або кілька співвиконавців неоднаково усвідомлюють суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності. Таке усвідомлення може насамперед стосуватися наявності кваліфікуючих ознак посягання. Якщо певні обставини не охоплювалися виною особи, то вони, будучи обов’язковими ознаками складу злочину, не можуть бути враховані при кваліфікації її діяння. Так, підбурювач до вбивства жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, не повідомляє виконавцю про цю обставину, умислом останнього не охоплюється наявність цієї ознаки складу злочину, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Очевидно, що виконавець злочину в силу положень, закріплених в ст. 11 КК, не може нести відповідальність за цей вид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Також за різними нормами Особливої частини кваліфікуються діяння співучасників тоді, коли окремі з них допускають помилку у визначенні фактичних обставин справи. Відомо, що помилка впливає на оцінку дій лише тієї особи, яка її допустила і не може враховуватися при кваліфікації посягання інших співучасників. Так, в літературі описаний приклад крадіжки комп’ютера двома злодіями При цьому один із них, думав, що він належить державній організації, а отже вважав свої дії крадіжкою державного майна, вчиненим у значних розмірах, а на думку іншого комп’ютер був власністю громадянина, своє ж посягання він оцінював як крадіжку приватного майна, що завдала значної шкоди потерпілому. Оскільки при кваліфікації необхідно враховувати спрямованість умислу винного, то дії першого злодія були кваліфіковані як крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб (за ч. 2 ст. 185 КК), а другого — як крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, та така, що завдала значної шкоди потерпілому (за ч. 3 ст. 185 КК). При цьому дії того з них, хто допустив помилку у визначенні об’єкта посягання, кваліфікуються як замах на вчинення того злочину, який він прагнув виконати.