Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Генерал Бреддок[79], ваша честь, теж міг прислухатися до порад місцевого полковника Вашингтона.
— Помовчте зі своїм Вашингтоном! Ви, місцеві, всі тут одностайні, чоловіче, й тримаєтеся один одного, неначе ви у якій змові, абощо.
— Я вважаю, ваша честь, що в його величності короля нема вірніших підданих, ніж вихідці з американських колоній.
— В цьому, мабуть, ви таки маєте рацію, Дангеме, і я, очевидячки, трохи погарячкував. Але вас, сержанте, я не вважаю цілком тутешнім, бо ви хоч і народилися в Америці, проте ніхто не володіє краще за вас мушкетом.
— І полковник Вашингтон, ваша честь...
— Що ж, і полковник Вашингтон може бути теж корисним підданим короля. Це американський самородок, і, здається, я міг би віддати йому таку ж шану, що й ви. До речі, ви не сумніваєтеся у вправності цього Джаспера — Прісної Води?
— Хлопця перевірено в ділі, сер, і він довів, що може впоратися з будь-яким завданням.
— Прісною Водою його назвали французи, і багато років свого дитинства він провів у французьких колоніях... У його жилах, часом, нема французької крові, сержанте?
— Ані краплини, ваша честь! Я колись приятелював з покійним Джасперовим батьком, та й мати була з тутешніх і походила з порядної і відданої родини.
— Як же тоді трапилося, що він так довго жив серед французів і звідки в нього французьке ім’я? До того ж, виявляється, він ще й розмовляє мовою цих канадців.
— Все це легко пояснити, пане майоре. З дитячих років його виховував один наш моряк, учасник ще минулої війни, і хлопець звик до води, мов та качка. Як вашій честі відомо, у нас на Онтаріо нема жодного порту в повному розумінні цього слова, тож хлопець і провів більшість часу з того боку, де у французів останні п’ятдесят років все ж таки водяться судна. Там він принагідно навчився їхньої мови й одержав своє прізвисько від індіян та канадців, у яких заведено називати людей за їхніми якостями.
— І все-таки французький моряк — поганий навчитель для британського вояка.
— Прошу вибачення, сер: Джаспера — Прісну Воду виховував саме справжній англійський моряк — людина, що плавала під королівським прапором і, можна сказати, сама пройшла справжній вишкіл, тобто підданий, що народився тут, у колоніях, сподіваюсь, пане майоре, не може бути гірший у своїм ділі тільки через це.
— Можливо, й не гірший, сержанте, можливо, й не гірший, але й не кращий. Цей Джаспер, відколи я доручив йому командувати «Вітрогоном», теж шанувався; навряд чи можна навіть уявити собі відданішого й кращого хлопця.
— Або відважнішого, пане майоре. Шкодую тільки, сер, що ви ставите під сумнів Джасперову відданість.
— Обов’язок солдата, якому довірено охорону такого віддаленого і стратегічно важливого поста, як цей,— ніколи не послаблювати пильності, Дангеме. Ми маємо справу з двома найпідступнішими ворогами, яких будь-коли бачив світ,— індіянами та французами, і тому не слід пускати повз вуха нікого, що згодом може вилізти боком.
— Смію сподіватися, ваша честь, раз ви виявили до мене таке довір’я і доручили командувати цією експедицією, ви не вважатимете мене також недостойним почути й про підстави, які примушують вас сумніватися в Джасперові.
— Не подумайте, що я, може, не довіряю вам, Дангеме, коли вагаюся звіритися в тому, що мені стало відомо: знаєте, просто дуже не хотілося б, щоб про людину, про яку я досі був гарної думки, поширилася раптом погана слава. Ви, певне, високо ставите Слідопита, якщо хочете віддати за нього свою дочку?
— За Слідопитову чесність, сер, я ручуся головою! — твердо й не без гідності, що вразило майора, відказав сержант.— Ця людина не здатна на віроломство.
— І я певен, що ви маєте слушність, Дангеме, проте останні відомості дуже похитнули до декого моє колишнє довір’я. Цими днями, сержанте, я отримав анонімного листа, в якому, мені радять остерігатися Джаспера Вестерна, чи, як його там називають, Джаспера — Прісної Води, котрий буцімто продався французам; там пишеться також, що незабаром мене буде повідомлено про все докладніше й точніше.
— У військовий час, сер, навряд чи варто надавати якоїсь ваги листам без підписів.
— Так само, як і в мирний час, Дангеме. Ніхто, мабуть, не має нижчої, ніж я, думки про тих людців, які шкрябають анонімні листи з приводу чиїхось особистих справ. Анонімка е ознака боягузтва, підлості, й ницості, і, звичайно, брехливості та інших ганебних вад. Але у військовий час доводиться на ці речі дивитися дещо по-іншому. До того ж у листі вказується на деякі вельми підозрілі обставини...