Слідопит, або Суходільне море

Уже майже смеркло, коли Мейбл сіла в човен, який мав перевезти її на тендер. Озеро було таке спокійно, що навіть відпала потреба заганяти шлюпки в гирло річки для завантаження, як це досі практикувалося, і посадка велася прямо з берега, де не чути було навіть плюскоту хвиль. Озеро й справді, як образно висловився Кеп, не здіймалося й не осідало, воно не мало ні велетенських легень океану, ні їхнього подиху, бо на Онтаріо (було зовсім не так, як на Атлантичному океані, де в одному кінці міг лютувати шторм, а в іншому панував мертвий штиль. Тут для цього було обмаль простору, і, як одностайно стверджують тутешні моряки, на Великих озерах шторми і починаються швидше, й затихають скоріше, ніж на всіх інших знаних ними морях. Отож, коли човен рушив від берега і Мейбл опинилася посеред безмежної гладіні, вона й не відчула, як це завжди буває в таких випадках, що пливе по воді. Веслярі, може, гребнули який десяток разів, і човен підплив до борту тендера.

Джаспер уже чекав на своїх пасажирів, котрим вибратися на борт було зовсім не важко, бо палуба «Вітрогона» була всього яких два-три фути від води. Щойно Мейбл із своєю супутницею ступили на борт, Джаспер одразу ж провів обох до їхньої каюти, де вони й розташувалися. Всього під палубою на суденці було чотири каюти, які надавалися офіцерам та солдатам з дружинами й дітьми. Найвищого класу серед них була так звана кормова каюта — невеличке приміщення на чотири місця, неабиякою перевагою котрого в порівнянні з іншими трьома була наявність маленьких віконець, через які туди потрапляло денне світло й повітря. Ця каюта завжди відводилася жінкам, якщо вони були на суденці, а що цього разу їх було тільки двоє, то Мейбл з товаришкою почувалися в ній зручно й затишно. Центральна каюта була найбільша й освітлювалася через люк у палубі. Цього разу у ній розташувалися квартирмейстер, сержант, Кеп і Джаспер; тим часом за Слідопитом було збережено право вибору будь-якої каюти, крім жіночої. Унтер-офіцери та рядові солдати зайняли нижню палубу коло головного люка, а команда корабля, як завжди, розмістилася на бакові[77]. Хоча водотоннажність тендера не досягала й п’ятдесяти тонн, осадка його після прийняття людей і всіх вантажів була така незначна, а вільного місця на борту ще так багато, що в разі потреби на ньому можна було розмістити втричі більше людей.

Коли Мейбл влаштувалася у своїй справді затишній і гарненькій каюті, прибираючи яку, вона не могла втриматися від приємної думки, що цим Джаспер проявив своє особливе ставлення до неї, вона знову вийшла на палубу. Тут саме була метушня й гармидер: навколо бігали з одного кінця в інший, розшукуючи свої ранці та інший скарб, солдати; але звичка до дисципліни й ладу взяла своє, і незабаром на кораблі запанувала якась напружена тиша, бо кожен думав про небезпечну експедицію.

Сутінки починали вже огортати видимі предмети на узбережжі, заволікаючи темним серпанком весь лісистий краєвид суходолу, який тепер можна було відрізнити від небесної бані тільки тим, що остання була дещо ясніша. Незабаром на небі одна по одній заблимали зірки, і їхнє завжди лагідне й спокійне мерехтіння сповняло душу спокоєм, який звичайно приносить із собою ніч. Усе це й заспокоювало, і разом з тим хвилювало, і це відчувала Мейбл, сидячи на палубі. Слідопит стояв поруч, зіпершись, як завжди, на свою довгу рушницю, а сутінки дедалі більше переходили в темряву, і Мейбл здалося, що на його й без того завжди суворому обличчі лягла печать якоїсь незвичайно глибокої задуми.