Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
«84. Тоже… Впрочем, он (Вітовт. — В. Б.) также сказал мне, что не следует переезжать через Дунай, потому что по всей Турции была война после смерти императора. Он (Вітовт. — В.Б.) был в союзе с государями польским и татарским против венгерского короля.2 От золота и серебра я отказался и возвратил ему оное, потому что в это время [и в этот час] он был в союзе с гусситами, против нашей веры…» [8, с. 38].
Примітка 2 пояснює:
«Венгерским королем был Сигизмунд I, император германский (імператор «Священної Римської імперії». — В.Б.) и (с 1419) король Богемский. Причиной раздора между Витовтом и Сигизмундом было то обстоятельство, «что Витовт поддерживал гусситов» [8, с. 38].
Так от: руськими (українськими) військами з весни 1421 року, після підписання союзного договору між Великим Литовсько-Руським князівством і гуситською Богемією «у Воронах на Меречі» на початку 1421 року, командував Федір (Федорович) Острозький.
Послухаємо ще раз Наталію Яковенко:
«Гучнішою була доля Федька Федоровича, який з 1422 по 1438 рік під іменем «Фредерика, князя руського» брав активну участь у гуситських війнах у Чехії. Оженився там і, прийнявши «звичаї чеські», додому, вочевидь, не повертався. Під 1460 роком є згадка про його сина Вацлава («Вацлав-Фридерик, князь з Острога») …» [139, с. 94].
Та, як бачимо, шановна пані професор помилялася.
За свідченням Гілльбера де Ланноа, воєнна участь руських (українських) дружин на боці гуситів почалася навесні 1421 року. При цьому, звернімо увагу: між чехами та довіреною особою Великого князя Вітовта був підписаний союзний договір «у Воронах на Меречі», тобто в Чехії. Звичайно, сам Великий князь Вітовт чи глава руських князів Федір (Данилович) не їздили до Чехії укладати цю угоду. Отож, договір за дорученням Великих князів, скоріше за все, підписав князь Федір (Федорович) Острозький.
Та, як пише професор О. Русіна: «Активна протидія імператора (Сигізмунда. — В.Б.) змусила Вітовта відмовитися від дійової участі в чеських справах, натомість цесар (Сигізмунд. — В.Б.) висунув план його (Вітовта. — В.Б.) коронації, який набув значення політичного факту на з’їзді монархів у Луцьку (1429 р)» [44, с. 222].
Тому все ж таки Федір (Федорович) Острозький до 1429 року зі своїм військом був відкликаний із Чехії (Богемії), що є незаперечним фактом. Варто думати, що й Великий Руський князь Федір (Данилович) Острозький вимушено чи добровільно підтримав Вітовта у цьому питанні.
Отож, до 1430 року, тобто до смерті Вітовта, Федір Острозький (молодший) разом із значним військовим контингентом повернувся на Волинь і Поділля. Зрозуміло, що ні Федір Острозький (батько), ні староста Вільни Василь Красний Острозький не були зацікавлені напередодні смерті Вітовта розпускати цю потужну мілітарну силу. Тим більше, що Вітовт мав близько 80 років, а поляки весь час напосідали на включенні Великого Литовсько-Руського князівства до Польщі.
Щоби та військова армада, приблизно 10–20 тисяч людей, не впадала в очі, її за наказом Вітовта і Федора Острозького (старшого) спрямували на південь Поділля. Це надзвичайно налякало поляків та католицький клір, які як вогню боялися відродження руської (української) держави. Не забуваймо, що та військова сила була цілковито православною і в Богемії (Чехії) переможно протистояла католикам.
Поява на півдні Поділля армії русичів на чолі з сином Великого Руського князя Федором Федоровичем та можливість відродження Великого Руського князівства союзного Великому Литовському князівству й штовхнули поляків та Ягайла на воєнне захоплення столиці Поділля — Кам’янця та введення війська на прилеглі терени. Тим більше, що новий Великий князь Великого Литовсько-Руського князівства Свидригайло на перших порах декларував проруську позицію. Так розпочалося чергове українсько-польське протистояння. Якщо на теренах Великого князівства воно мало переважно державницький характер і його очолював Великий князь Свидригайло, то на Поділлі війна набула суто визвольних рис: православні русичі (українці) боролися проти католиків-поляків, які виступали із загарбницькими гаслами. Ось чому пізнішим польським історикам-хроністам знадобилися підстави-виправдання тієї окупаційної війни.
Не може бути жодного сумніву, що спротив полякам міг очолювати тільки господар тієї землі — князь-русич. За католицьким родом литовського князя Федора Корибута подільський вільний православний люд ніколи б не пішов.
Тим більше, що маємо цілком достовірні польські джерела, які стверджують, що з 1411 до 1430 року Подільська земля належала князям Гедігольду — Василеві Красному Острозькому, князю Петрові Монтигердовичу — Петрові Острозькому та Іванові Довгірду — Іванові Острозькому.