Моя неймовірна подруга

Той лист мене дуже збентежив. Лілин світ, як то траплялося завжди, швидко накладався на мій. Усе те, про що я писала їй протягом липня та серпня, видалося мені банальним, мене охопило бажання виправитися. Я не пішла на море, спробувала відразу відповісти їй серйозним листом у такому самому стислому, змістовному, але разом з тим розмовному стилі, як у неї. Та якщо інші листи мені вдавалися легко, — писала сторінку за сторінкою за кілька хвилин без єдиного виправлення — то цього разу я писала і переписувала раз за разом, але в мене не виходило висловити належним чином ненависть Ніно до батька, описати роль історії з Меліною, що викликала появу того негативного почуття, взагалі стосунки в родині Сарраторе і навіть власну занепокоєність тим, що відбувалося. Донато, який насправді був непересічним чоловіком, на сторінках мого листа видавався головою звичайнісінької сім’ї; я сама у її стосунках з Марчелло була здатна лише на несуттєві поради. Врешті єдиною правдивою думкою мені видавалося тільки розчарування з приводу того, що у неї був телевізор, а в мене — ні.

Отож мені так і не вдалося написати їй відповідь, незважаючи на відмову від моря, сонця, задоволення побути в компанії Чиро, Піно, Клелії, Лідії, Марізи, Сарраторе. Добре, що Нелла згодом прийшла до мене на терасу, принесла ячмінного напою і посиділа зі мною. Добре, що Сарраторе, повернувшись із пляжу, висловили жаль, що мене не було з ними, і знову вітали мене з днем народження. Лідія вирішила власноруч приготувати торт, Нелла відкоркувала пляшку вермуту, Донато наспівував неаполітанських пісень, Маріза подарувала мені морського коника, зробленого із волокна, якого напередодні купила собі в порту.