Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Я мовчу, а мій співбесідник ніби відповідає на моє німе запитання:
— І загибель, зважте, може чекати Землю з високою ймовірністю. Але це станеться лише тоді, коли вигорить водень, а далі гелій…
— Мала втіха… Ну, зникне Сонце, зникне Земля. То зникне й життя? Наше унікальне, можливо, єдине у Всесвіті?
— Зникне. Але рід людський зникне лише на планеті Земля, тільки, повторюю, навколо Сонця. У Сонячній системі, але я думаю (Володимир Володимирович кидає мені, а водночас і всьому приреченому людству рятівне коло), що за ці п’ять мільярдів років, які ще в нас є в запасі, ми чогось таки навчимося. Не дурні ж ми, правда? І від катаклізму в Сонячній системі ми просто… просто втечемо. Людство, якщо воно тільки вціліє протягом наступних п’яти мільярдів років, що вельми і вельми проблематично, сягнувши гігантського рівня розвитку (це одна з головних умов порятунку), переселиться в інші світи інших зоряних систем.
І нічого більше я в ту мить так пристрасно не бажав, як того, аби людство в наступні п’ять мільярдів років уціліло, не знищило само себе в ядерній чи якійсь іншій війні і досягло такого рівня розвитку, що дало б змогу переселитися в інші світи. А і там, на далекій чужій планеті, знову щоранку сходитиме місцева зоря, яка неодмінно буде названа Сонцем, і діти на тій планеті, що стане для колоністів з приреченої Землі рідною, весело співатимуть— щебетатимуть: «Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко».
Що з того, що нас не буде, головне, що буде рід людський — з усіма його радощами й бідами, аби він тільки був. І тамтешній Павло Грабовський писатиме про тамтешнього парубка, який:
Але й там, на далекій-предалекій планеті в чужому сузір’ї, під чужим сонцем у чужому небі, що стане для землян рідним, як і на Землі лунатиме правдива (і — вічна) пісня Михайла Петренка:
… І все ж, переселенням на іншу планету в інше сузір’я іншої галактики — не врятує людство на віки вічні. Переселенням людство купить собі лише кілька мільярдів років життя (що теж немало, адже це — вічність), а тоді надійде ще жахливіша катастрофа — загибель Всесвіту.
Але це тема іншої, заключної частини «Феномена Фенікса».
МИ ВСІ В НАПЕРСТКУ,
або Спогад про майбутнє
Безмежний, він стає ще безмежнішим. Але це на стадії розширення, що зміниться стадією стиснення. Відкриття Маргарет Геллер і Джона Хукра. І тоді почнеться кінець світу. І все повернеться в точку — перед новим Великим Вибухом. І все повториться, як і було. Наше безсмертя йде через смерть. І кожний з нас з’явиться точно в той же рік тієї ж епохи і в той же місяць і в той же день. «Божественний першопочаток» Ісаака Ньютона. Генетики вийшли на Єву. Універсум сапієнс. Ми всі в наперстку. Пригоди Гільгамеша — наші вічні пригоди? Ванга: кожна людина прийшла на цю землю із визначеним завданням: зберегти життя у всіх його проявах.
«Прагнення знати прийдешнє, так же природно, як і бажання знати і пам’ятати минуле. Але якщо минуле можна відновити хоча б частково, про майбутнє доводиться лише гадати», — «100 великих загадок історії».
…Але ми не будемо гадати про майбутнє. Ми будемо згадувати. Майбутнє. Яким воно у нас, землян, колись буде Неодмінно буде. Майбутнє.
… А раптом Всесвіт — як жінка, про яку смачно кажуть: чим її більше, тим краще?
Чи, можливо, у Всесвіті мусить бути якась межа? Край його безкраїм просторам? Кінець, про який кажуть, що він є ділу вінець?
Але поки що процес розширення Всесвіту стрімко триває.
Добре це чи не дуже?
Всесвіт не статичний, як раніше думали— гадали астрономи. Принаймні, більшість з них. Він щомиті розширюється, як довів Едвін Хаббл своїм законом про червоне зміщення.
Утворившись 12-13,5 мільярдів років тому з надщільної і надгарячої протоплазми (точки), Всесвіт, породжений енергією Великого Вибуху, ще й нині продовжує збільшуватися, адже й досі скупчення галактик розлітаються. І червоне зміщення тому доказ.