Феномен Фенікса

Сьогодні в Китаї — і це дякуючи тамтешній комуністичній владі, — всюди висять плакати: «Одна сім’я — одна дитина. Наказ партії — виконаємо!».

З цього приводу — одна сім’я — одна дитина, — пишуть автори, у Китаї вже перепробували все. Із збільшенням населення там борються вже не одне десятиліття на державному рівні (Китай і нині задихається від нестачі простору для життя його громадян, а багато дітей це для них взагалі катастрофа. Та й для нас, не китайців, між іншим, теж).

Найважливішим чинником обмеження народження дітей там існує штраф, названий податком: за народження другої дитини китайці мають платити штраф (податок) в сумі 3 000 американських доларів. А це — добра зарплата середнього китайця за два роки! (Ще там — в рамках боротьби з дітонароджуванням відбувається стерилізація сільських жінок, безплатні аборти з тижневими талонами на обід. Але… Але нічого не допомагає. Як би влада не обмежувала дітонароджуваність, але тільки за минулий рік населення Китаю збільшилось аж на 8 000 000 мешканців і нині складає 1 мільярд 300 мільйонів чоловік! Прямо хоч калавур кричи!

Сьогодні Китай вже задихається від перенаселення, а завтра… «Нас чекає жахливе майбутнє (це газета «Шанхай Таймс»). Навіть такими темпами всього лише через 50 років ми будемо жити в жахливій тісності, злипшись, як зерна рису в чашці».

У китайців (не лише бідних, а й до речі, багатих теж) віковічна традиція: у сім’ї має бути якомога більше дітей. П’ять-сім. Чи й усі десять. Звідси і всі їхні біди. І наші майбутні теж.

Попри всі обмеження не народжувати другу дитину, заборони і так далі аж до кар, в сільських районах другу дитину (і третю-п’яту) все ж народжують. Аби не платити три тисячі зелененьких штрафу (та й де їх візьмуть бідні селяни, це багаті платять і народжують стільки, скільки захочуть, себто й до десятка) другу дитину просто… не реєструють. Тож офіційно такі діти не існують, не ходять у садки, до школи (виростають позазаконним бидлом, але все одне їх народжують — такі традиції вікові!), не мають аніяких документів. Таких людей у Китаї називають «привидами». Ставши дорослими, «привиди» їдуть у великі міста і влаштовуються в якості чи не рабів на будівництва, де трудяться й по дві зміни без зарплати — та й хто їм її даватиме? — за одну лише їжу. І самі безправні, активно продукують купи безправної дітлашні, кожна з яких теж стає «привидом» — без документів і без будь-яких перспектив влаштуватися у житті. І таких нелегальних дітей у Китаї, як гадають, біля ста мільйонів — їхнє число постійно збільшується. Тож сьогодні китайці і розповзаються по інших країнах, де гірша народжуваність. (60-70 років тому в європейських сім’ях було по п’ятеро дітей, сьогодні там ледве одне дитинча, відчувається брак населення, що його непомітно заповнюють китайські емігранти, народжуючи європейцям по п’ять і більше маленьких китаят. І таким робом влаштовують собі благополуччя). «Вирішувати проблеми за чужий рахунок — вельми оригінально. Але китайці, схоже, це уміють…»

Тож і не дивно, що сьогодні 20 відсотків населення на планеті Земля — китайці[28].