Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
Коли все було готове, прийшли пані Кутюр і мадмуазель Тайфер.
— Звідки це ви так рано, серденько? — спитала господиня в пані Кутюр.
— Ми молилися у церкві Святого Етьена-на-горі. Адже ж сьогодні ми йдемо до пана Тайфера. Бідолашне дівча тремтить, наче листочок, — відповіла пані Кутюр, сідаючи біля груби й підставляючи до вогню свої мокрі черевики, що одразу почали парувати.
— Грійтеся, Вікторино, — мовила пані Воке.
— То добре, мадмуазель, що ви молите Бога зм'якшити серце вашого батька, — озвався Вотрен, присуваючи сирітці стільця. — Та цього замало. Вам потрібен друг, який поговорив би з цією свинею, з тим недолюдком, що, кажуть, має три мільйони, а не дає вам посагу. В наші часи й гарної дівчини ніхто не візьме без посагу.
— Бідолашна дитина, — співчутливо мовила пані Воке. — От побачите, голубко, вашого звіра-батька ще спіткає лихо.
На цьому слові Вікторинині очі зросилися слізьми, і вдова, помітивши знак пані Кутюр, прикусила язика.
— Якби нам тільки пощастило побачитися з ним, якби я мала змогу з ним поговорити й передати прощального листа його дружини, — вела далі вдова інтендантського комісара. — Я не наважуюсь послати цього листа поштою; він знає мою руку.
— О безневинні, нещасні, гнані жінки! — скрикнув Вотрен, перебиваючи її. — То ось до чого ви дожилися! Через кілька днів я візьмуся за ваші справи, і все буде гаразд.
— О пане, — сказала Вікторина, кидаючи на Вотрена вологий і палкий погляд, який нітрохи його не зворушив, — якщо ви зможете доступитися до мого батька, то скажіть йому, що його любов і честь моєї матері для мене дорожчі від усіх скарбів світу. Коли б вам пощастило пом'якшити його суворість, я б молила за вас Бога. Не сумнівайтеся в моїй вдячності…
«Я об'їхав цілий світ…» — іронічно заспівав Вотрен.
В цю хвилину до їдальні ввійшли Горіо, мадмуазель Мішоно та Пуаре, очевидно, приваблені пахощами підливи, що її Сільвія готувала до вчорашньої баранини. Коли семеро пансіонерів, привітавшись, сіли до столу, вибило десяту і на вулиці почулися кроки студента.
— От і добре, пане Ежене, — сказала Сільвія. — Сьогодні ви снідатимете разом з усіма.
Студент привітався з пансіонерами й сів коло батька Горіо.
— Зі мною щойно трапилася дивна пригода, — сказав він, накладаючи собі чимало баранини й відрізуючи скибку хліба — пані Воке, як завжди, зважила ту скибку поглядом.
— Пригода? — перепитав Пуаре.
— А що ж тут дивного, старий шкарбуне? — сказав Вотрен, звертаючись до Пуаре. — Пан Ежен просто створений для пригод.
Мадмуазель Тайфер несміливо зиркнула на молодого студента.
— Розкажіть же нам про вашу пригоду, — попросила пані Воке.
— Вчора я був на балу у своєї родички віконтеси де Босеан, в її розкішному особняку, де кімнати оббито шовком. Вона влаштувала чудовий бал. Я веселився, як король…
— …льок, — швидко додав Вотрен.
— Що ви хочете сказати? — спалахнув Ежен.
— Я кажу корольок, бо королькам живеться куди веселіше, ніж королям.
— Авжеж, авжеж, — закивав головою Пуаре. — Я волів би краще бути цією безтурботною пташкою, аніж королем, бо…
— На балу, — вів далі студент, — я танцював із однією з найвродливіших жінок, із чарівною графинею, найпрекраснішим створінням, яке я тільки бачив. Її волосся було прикрашене персиковим цвітом, біля корсажа теж був пришпилений букет живих, духмяних квітів. Та що там казати! Треба бачити її на власні очі! Змалювати жінку, захоплену танцем, неможливо… Ну так ось, сьогодні о дев'ятій годині я зустрів цю божественну графиню: вона йшла пішком по вулиці Гре. О, як у мене закалатало серце, я подумав, що…
— …що вона йде сюди, — сказав Вотрен, кидаючи на студента проникливий погляд. — То вона, певне, йшла до дядечка Гобсека, лихваря. Зазирніть у серце паризької жінки, і там ви знайдете лихваря швидше, ніж коханця. Вашу графиню звуть Анастазі де Ресто, і живе вона на Гельдерській вулиці.
Почувши це, молодий студент пильно глянув на Вотрена. Батько Горіо рвучко підвів голову й кинув на співрозмовників такий палючий і схвильований погляд, що вразив усіх.
— Крістоф прийшов занадто пізно: вона вже ходила туди! — болісно скрикнув Горіо.
— Я вгадав, — шепнув Вотрен на вухо пані Воке.
Горіо їв машинально, не розбираючи, що він їсть. Ніколи не здавався він таким отупілим і нещасним, як у цю хвилину.
— Який дідько міг назвати вам її ім'я, пане Вотрен? — спитав Ежен.
— Отакої! Адже ж батько Горіо добре знає це ім'я, то чому ж не знати його й мені?