Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
— Так, ти маєш рацію. Поговориш сам з Казмері, а я діятиму по нашій лінії.
З Мітько я домовився зустрітися в понеділок, але у визначений час він не з'явився. Не прийшов Мітько на фабрику і наступного дня. Я послав свого агента-списоносця на його квартиру. Той повернувся і доповів, що Мітько в неділю після обіду вийшов з дому і з тих пір не повертався. Про його зникнення я секретно повідомив Казмері, і той розіслав своїх людей розслідувати справу. Але пошуки не дали наслідків.
Мені й досі невідомо, що трапилося з Мітько. З того часу ми його не бачили. На мою думку, Мітько прибрали комуністи, а може, він і сам був комуністом і тому вирішив, доки не пізно, вийти з гри.
Кочмарош от-от мав виїхати за кордон, тому не можна було гаяти часу. В ніч з неділі на понеділок Казмері наказав арештувати його.
Кочмароша допитували вдень і вночі майже безперервно. Та він мовчав і ні в чому не хотів зізнаватись. Як його не катували, слюсар стояв на своєму; з Мітько, мовляв, не мав ніякої розмови і ніколи навіть не думав їхати за кордон. А Мітько, який би викрив брехню Кочмароша, не було. Слюсаря побили так, що з нього звисали шматки м'яса, але він все ж не зізнавався. Очі його запухли, щоки були спотворені синцями завбільшки з долоню, губи закривавлені, руки безсило звисали. Кочмарош уже не міг сидіти на стільці і тяжко хрипів.
З жахом дивився я на цю понівечену людину. Кочмарош догадувався, що в нас немає доказів, і тому вперто мовчав.
Я дістав у Казмері дозвіл поговорити з Кочмарошем віч-на-віч. Слідчих я попросив вийти.
— Слухайте, Кочмарош, — почав я дружнім тоном. Він розплющив одно око і болісно глянув на мене. — Скажіть ви, бідолашний, невже вам не хочеться жити?
Він кивнув головою, що мало означати: «Так, хочу».
— Чому ж тоді ви мовчите? Ви могли б врятувати своє життя. Яка користь з того, що вас доб'ють? Визнайте провину: вас же спіймали на гарячому. — Я помітив, що він дуже страждає: видно, в нього боліло все тіло.
— Що ж я маю говорити? — спитав він пошепки. — Що?
— Хто керував вами?
— Ніхто, я нічого не знаю.
— А якщо Петер Сас скаже вам все в очі? — Я насторожено стежив за ним.
— Все одно не скажу, — прохрипів слюсар. — Я ніколи не розмовляв з ним.
Кочмарош був у такому стані, що я припинив допит. На мою думку, йому залишались лічені години. Я звернувся до Казмері.
— Слухай, Руді, не треба його більше мордувати. Дасть дуба, і нічого з нього не витягнемо.
— Нехай здихає! Нехай або говорить, або здихає.
— Руді, любий, — стояв я на своєму. — Це ж нерозумно. Давай обміркуємо справу.
— А що ж тут міркувати? Все ясно. Ми встановили минуле цього типа. Та чи знаєш ти, ким він був? У дев'ятнадцятому слюсар був ленінцем. І справжнє Ного прізвище зовсім не Кочмарош, а Када. Розумієш? Андраш Када. Сім'я його живе в Чепелі[13], а він уже десять років діє нелегально. Весь цей час ми його розшукували. Якщо не за це, то вже за діяльність у дев'ятнадцятому році він цілком заслужив мотузки.
— Але якщо ви так і далі катуватимете його, то він і до ранку не протягне. Слухай-но, Руді, в мене є пропозиція.
— Яка? — сердито спитав Казмері. — Взагалі я сердитий на тебе. Ти так і не прийшов на новосілля.
— Іди ти з своїм новосіллям! Не до того.
— Гаразд. Слухаю.
— В мене є агент, на прізвище Сас. Я з ним домовлюсь. Арештуйте його і киньте в камеру до Кочмароша. Сас витягне з арештованого все…
Казмері звів брови.
— А це надійна людина?
— Так.
— Тоді домовились.
Далі ми вирішили схопити групу, організовану Мітько.
Вночі того ж дня через садівника Яноша я викликав до себе Саса. Хлопець поводився спокійно, впевнено.
— Ви усвідомлюєте, що працювали погано? — почав я.
— Чому, пане директор? — спитав Сас здивовано.
— Ви знаєте, що трапилося з Кочмарошем?
— Знаю тільки те, що його затримано. Особисто я не був знайомий з ним. Бачив його в церковних процесіях досить часто. Скажіть, будь ласка, що зробив цей нещасний?
— Він комуніст, небезпечний комуніст.
— Цей побожний чоловік? — здивувався Сас. — Неймовірно, — похитав він головою. — Ніколи б не подумав!
— Слухайте, друже. Ви зараз дістанете важливе завдання. Вас формально арештують. Розумієте?
— Мене? Нічого не розумію, пане директор.
— Зараз зрозумієте. Вас арештують і посадять у камеру до Кочмароша. Ви повинні вивідати в нього все, що стосується його зв'язків з комуністичним керівництвом.
13
Район Будапешта.