Жак фаталіст і його пан

— Мій пане, ви опинилися в дуже поганому товаристві: між ними немає й одного такого, щоб його ім'я не стояло на чорному списку поліції.

Ми залишили харчівню у призначену годину й подалися до Мерваля. Я забув тобі сказати, що цей обід дочиста спорожнив нам гаманці, мені й кавалерові, а по дорозі Лебрен сказав кавалерові, а той уже переказав мені, що Матьє Фуржо вимагає за посередництво десять люїдорів і що це найменша сума, яку йому можна дати, бо як він буде задоволений нами, то й ми вийдемо в торгах найлегшим коштом, а ця сума повернеться нам при продажі товару.

Ми прибули до Мерваля, куди вже раніше прибула крамарка з товаром. Панна Брідуа (так її звали), щедра на компліменти й реверанси, розклала перед нами матерії, шовки, мережки, персні, діяманти, золоті касетки. Ми набрали всього.

Лебрен, Матьє Фуржо і кавалер визначали ціни на товар, а Мерваль тільки записував. Разом усього вийшло на дев'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять ліврів. Я хотів виставити письмове підтвердження, що одержав товар, на що панна Брідуа відповіла мені, роблячи реверанс (бо вона ніколи не зверталася до будь-кого без реверансу):

— Пане, ви маєте намір сплатити свій борг по закінченні визначеного строку?

— Достеменно так, — відповів я.

— У такому випадкові, — зауважила вона, — для вас не має значення написати підтвердження в одержанні чи просто підписати вексель.

Слово вексель змусіло мене побліднути. Кавалер помітив це і сказав панні Брідуа:

— Ах, панно, вексель! Векселі ходять по руках, і ніколи не знати, в які руки вони можуть потрапити.

— Ви жартуєте, пане кавалере, і ми добре знаємо, яка пошана належить особам вашої ранги... (реверанс)... Але ми знаємо також, що ці папери тримають у себе в кишені, доки не вийде на них строк. Ось прошу, дивіться...

І знову реверанс... Вона витягла з кишені портфель і прочитала з нього купу імен, людей усіх станів і прошарків. Кавалер підійшов до мене і сказав:

— Вексель! Це, до дідька, поважна річ! Дивись, роби, як тобі краще. Як видно, ця жінка чесна; а потім — заки прийде строк, ти матимеш гроші, або я їх матиму.

Жак: І ви підписали вексель?

Пан: Так.

Жак: Батьки, посилаючи своїх дітей до столиці, мають звичку давати їм маленький порадник на дорогу: не водися з поганим товариством; виконуючи точно свої обов'язки, заслужи, щоб тебе любили старші; ходи до церкви; утікай від дівчат легкої поведінки, від ошуканців-кавалерів; а передусім — ніколи не підписуй векселів.

Пан: Що ж ти хочеш, я зробив так, як роблять усі; перше, що я забув, — це батьків порадник. Отож я мав купу товару на продаж, а нам потрібні були гроші. Було там кілька пар мереживних манжетів, дуже гарних. Кавалер оволодів ними по ціні, яку я мав за них заплатити, кажучи мені:

— От ти вже й позбувся частини товару, на якій нічого не втрачаєш.

Матьє Фуржо узяв один годинник і дві золоті касетки, за які пообіцяв негайно принести гроші. Лебрен склав усю решту в себе на сховок. Я поклав собі в кишеню пишну мереживну ґарнітуру з манжетами, що мала бути квіткою в букеті, який я готувався піднести. Матьє Фуржо негайно повернувся з шістдесятьма люїдорами, десять з яких він відрахував собі, а я одержав решту п'ятдесят. Він мені сказав, що не міг продати ні годинника, ні касеток, але віддав їх у заклад.