На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори
- Автор: Антоненко-Давидович Борис Дмитрович
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-08
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори». Краткое содержание книги:
Спогади та невідомі твори, які склали цю книжку, вважалися навіки втраченими. Але вони, мов загадковий фенікс, воскресли із небуття…
Не знаю, чи й Волох став в Умані членом партії боротьбистів, і яка доля спіткала після влиття боротьбистів у партію більшовиків волоховських «червоних гайдамаків», але сам Волох уліті 1920 року опинився в тодішній столиці УСРР Харкові, де його взяв до себе Для пропагандистської роботи голова ВУЦВКу[26] Г. Петровський. Слід зауважити, що в ту пору українське село було в рішучій опозиції до міста: геть аж до 1923, коли впала остання цитадель українського повстанства — Холодний яр, то там, то там виникали селянські заколоти, а то й справжні повстання. Влиття боротьбистів у КП(б)У замирило спавперизовані елементи українського села з українською офіційною владою й самою ідеєю Української Радянської Республіки, але працьовиті селяни, а надто середняки підозріло ставились до проголошеної в другій половині 1921 року нової економічної політики (НЕПу), що заміняла продрозкладку продподатком і розв’язувала руки приватній ініціативі й торгівлі. Більшість селян попервах вбачала в цьому проголошенні хитрі підступи «большаків», і селян треба було ще якийсь час переконувати словом і ділом. Отут-то й придався Волох, якого брав з собою «всеукраїнський староста» Г. Петровський, роз’їжджаючи по українських селах, щоб прихилити селян у радянський бік. Виступаючи на всяких селянських зборах та сходах, Волох, стукаючи себе кулаком у груди, виголошував: «Я сам три роки бився зі зброєю в руках проти радянської влади, поки не переконався, що це єдина правильна влада на Україні!» Така наочна агітація мала свій позитивний вплив, і десь років зо два Волох їздив із Г. Петровським і стукав себе кулаком у груди, поки не видихся й не стало потреби агітувати селян таким способом, бо село побачило реально всі переваги НЕПу над «воєнним комунізмом» і, засукавши рукави, стало завзято працювати в сільському господарстві, постачаючи зголоднілому місту борошно, м’ясо, яйця тощо.
Колишній гайдамацький полковник виконав, як той мавр, своє діло й міг піти, але — нікуди інше, як за грати тюрбуду ГПУ, де його незабаром і розстріляно без усякої судової мороки, а тишком-нишком…
Тепер повертаюсь до своєї основної теми.
З вояками рейду ми вийшли з Волині й видовженою колоною сунули через північно-східне Поділля. Це була, власне, вже денікінська територія, але тут стояли галичани — рештки УГА, які, рятуючись від цілковитого вигублення через тиф, з’єднались із денікінською армією з умовою, що їх не будуть використовувати проти наддніпрянської армії Петлюри. Галичани мовчки перепустили нас, і ось між станціями Голендри й Калинівка на півночі від Вінниці ми перетинаємо залізницю.
Ар’єргард рейду пройшов зовсім близько від Голендр. Неподалеку станції на запасній колії видно два товарні вагони, біля яких стояв денікінський вартовий у темно-зеленій англійській шинелі. Кілька козаків кинулись туди розвідати, а вартовий, побачивши наближення якихось непевних людей, вистрілив угору — й навтьоки до станції, де, мабуть, була якась денікінська залога.
Козаки-розвідники розчинили мерщій вагони й ахнули: в одному було повнісінько бузкового кольору теплої білизни закордонного походження, в другому — важкі англійські військові патинки з цвяхованими підошвами.
Схопивши на оберемок білизну й патинки — хто скільки міг, козаки поквапно метнулись наздоганяти своїх, щоб не привертати ворожої уваги до ар’єргарду рейдового загону. Тільки коли зникли позаду станційні вогники, вони спинились передихнути й стали ділити здобич.
— Дивись, що їм підкидає проклята Антанта! — прошепотів хтось у захваті. — Не те що нам, голодранцям, — ніхто нічого…
- І це ж тільки на якійсь задрипаній станції ми наскочили на таке добро, а що діється в Одесі, куди безперестанку везуть англійські та французькі кораблі зброю й усякий припас для денікінців!.. — сумно проказав у темряві, певно, якийсь старшина, учасник рейду.
26
ВУЦВИК — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, аналогічний до теперішньої Верховної Ради УРСР — щось на зразок парламенту.