На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

На честь Петлюрі, слід сказати, що він, після своєї димісії, не став осторонь у ті трагічно-вирішальні для України дні, а на чолі Гайдамацького куреня ім. Визволення Слобідської України кинувся битися з більшовицьким військовим формуванням під Харковом, Полтавою й нарешті взяв участь у штурмі повсталого Київського Арсеналу. Разом із Центральною Радою та вірними їй військовими частинами Петлюра відступив із своїм куренем на захід, щоб потім, через місяць, вступити в здобутий у більшовиків Київ поперед німців, у яких Центральна Рада змушена була просити військової допомоги післяпідписання Берестейського мирного договору між УНР та центральними державами.

Не бажаючи зв’язувати своє ім’я з тактикою німецьких окупантів на Україні, Петлюра вийшов із війська, ставши головою українського земства[24], а його курінь влився в 3-й Гайдамацький полк під командою Волоха.

Отак невійськовий з фаху й освіти Петлюра здобув собі військову славу в боях за суверенність України, що й дало підставу президії Національного Союзу, оголошуючи повстання проти гетьмана, призначити Петлюру Головним отаманом військ Української Народної Республіки, ким він і лишався до трагічного кінця УНР та потім на еміграції, де не покидав думки про дальшу боротьбу за незалежність України.

Я ніби наводжу тут паралель між невійськовим колись Пілсудським і таким'же невійськовим раніш Петлюрою, але мені самому ця паралель видається штучною: адже Петлюра — син полтавського візника, а Пілсудський, хоч і прогресивніший за своїх споборників, проте з діда-прадіда шляхтич, котрий встиг загарбати Галичину й західну частину Волині. Ну як тут не згадати слова з вірша Панька Куліша: