Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Міф про російську мирну експансію присутній у російській літературі в різноманітних формах, і стереотип витонченого старшого генерала (чи іншого офіцера) є одним із його найпоширеніших проявів. У «Євгенії Онєгіні» Татьяна виходить заміж за старого генерала, якого, за її словами, любить царський двір («ласкает двор»). Що ж спонукало обласкувати старшого чоловіка? Як показує «Атлас» Аллена Чу, любов двору Олександра І чи Павла І до Татьяниного чоловіка могли вселити різноманітні воєнні дії, серед них приборкання Кавказу, придушення повстання Тадеуша Костюшка 1794 р. чи, ще раніше, завоювання в Середній Азії. Але минуле генерала ховається за його щирою усмішкою, відсутністю марнославства, витонченими манерами й приязню, з якою він вітає Євгенія і представляє його своїй дружині з хибною думкою, що ці двоє ніколи не зустрічались. Старий генерал є втіленням чесності та доброзичливості, і він винагороджений вірністю Татьяни 12. У «Раковому корпусі» Солженіцина росіяни також переповнені добротою до узбеків. Це так, ніби Солженіцин сперечається з уявними опонентами, намагаючись довести їм, що за таких умов будь-яка розмова про колоніальне гноблення не має під собою жодних підстав.
Заголовок поеми Гумільова «Туркестанські генерали» є прикладом того, що називається «привласненням чужої географії». Ідеологічний зміст цієї фрази можна з’ясувати заміною російського завоювання Середньої Азії на успішне завоювання Радянського Союзу Гітлером і уявними майбутніми посиланнями німецького поета на таких генералів, як Гайнц Гудеріан і Фрідріх фон Паулюс, саме як на «російських генералів». Географічним імперіалізмом цього заголовка відлунює Алжир Альбера Камю, який так само був пустою сценою, на якій французькі актори могли грати французькі трагедії про людські долі.
Як тільки росіяни розпочали свою військову присутність у Середній Азії в 1860-х і 1870-х роках, почалося збирання воєнних трофеїв. «З найперших днів російського вторгнення окупаційні власті та їх підлеглі захоплювали тисячі середньоазійських речей, різних розмірів і видів, як трофеї чи здобич, і відправляли їх до Санкт-Петербурга чи Москви», — каже американський науковець, який спеціалізується на цьому регіоні 13. Коли генерала фон Кауфмана призначили генерал-губернатором Туркестану, він «викрав переносні символи суверенітету, а також письмові свідчення інтелектуального життя та історії Середньої Азії». Поміж об’єктів, утрачених для узбецької історії та які збагатили росіян, був срібний трон ханів (тепер експонат відділу Оружейної палати в музеї Кремля), багато середньовічних манускриптів (включно із Кораном), давній посуд із мечетей та інші мистецькі речі. Усе, що не можна було забрати, зруйнували або осквернили: цвинтарі, історичні будівлі й розкішні надгробні пам’ятники.
У 1870-х роках масове пограбування мистецьких цінностей Туркестану було так описане одним із учасників розкрадання:
«Завдяки фон Кауфману багато наших державних колекцій і музеїв поповнилося найкоштовнішими предметами… і великою кількістю арабських, перських, середньоазійських та інших манускриптів Сходу. У «Азійському музеї» нашої Академії наук також є дуже багато дорогоцінних манускриптів, одержаних із Середньої Азії; велика кількість золотих і срібних коштовностей, одяг вершників, гроші й печатка ханів Хіви прикрашає колекції «Царськосельського» арсеналу» 14.
Едвард Олворт (Edward Allworth) зауважує, що це розкрадання тривало і за радянського часу. У такий спосіб музей «Ермітаж» отримував об’єкти із Середньої Азії впродовж усього життя Солженіцина. «Послідовна російська політика, очевидно, мала намір позбавити народи Середньої Азії їх найвизначніших символічних пам’яток — старовинних, середньовічних і сучасних» 15. Розкрадання поменшало в пострадянський період, коли почали звучати протести по всій Середній Азії, включно із частинами Російської Федерації. У археологічних розкопках у 1990-х роках у Алтайському краї Російської Федерації на плоскогір’ї Укок, на межі з Монголією, знайшли декілька 2500-річних мумій, що, як вважали, могли бути скіфськими воїнами. Їх перевезли до Москви, але 1995 р. законодавча влада Алтайського краю ухвалила закон про заборону розкрадання національних багатств і їх вивезення з краю. Представник Алтайського краю в Москві Олександр Манзиров заявив: «Це наше національне багатство. Чому воно має бути відібране?» Росіяни відповіли, що мумії повернули б, якби можна було ґарантувати їх збереження. «Ніхто нічого не викрадає ні в кого», — запевняли вони «місцеве населення» 16. Можна пригадати, що подібний арґумент використовували й щодо мармуру Елджіна, який 1816 р. було перевезено з Греції до Англії й продано Британському музеєві. Ще одним виявом пострадянської непокори була конференція, проведена в Анкарі в 1993 p., під час якої вчені нових незалежних держав Середньої Азії погодились прийняти латинську абетку, з певними прийнятими згодом уточненнями для узбецької мови 17.