Полуничний сезон

Старший лейтенант почухав потилицю.

— Як вам сказати? На дрібних крадіжках він уже попадався. Якось у сусідів потягнув дві сукні, що сушилися після прання, і проміняв на самогон. З дому частенько тягне. Жінка не раз скаржилася. А щоб залізти в чужу квартиру… Тут треба подумати. Якщо й заліз, то не сам. За його спиною стоїть хтось дужчий, розумніший.

— Ви знаєте, з ким він дружить?

— З такими ж, як і сам.

— Конкретно.

— Всіх я не знаю.

— Дізнайтесь.

— Я схиляюся до того, що Яцкевичі причетні до крадіжок, — сказав Іваненко. — Ми ще не знаємо висновків експертизи, але все за те, що замки відімкнуто ключами. Зверніть увагу: жінка Яцкевича працює на комбікормовому прибиральницею, отже, має вільний доступ до кабінетів — головного бухгалтера і завкомплексом.

Турчин хвильку подумав.

— Добре, прокрутимо і цей варіант.

— А може, не варто, — обережно заперечив Яківчук. — Я її знаю. Бідова молодиця. П'яниця її сидить у неї в печінках. Не схоже, щоб увійшла з ним у спілку.

— Все тече, все міняється, — недбало кинув Іваненко.

— Воно так… Яцкевичка теж трохи змінилася: в чарку сама стала заглядати, але не думаю, щоб зовсім схибнулася. Наскільки знаю, вона й досі живе з чоловіком, як собака з котом.

— Все-таки займіться Яцкевичами, — скоріше просив, ніж наказував Турчин. — І ще хотілося б, Дмитре Яковичу, щоб ви пильніше придивлялися до людей, які бувають у Самійленків. Злодії знали, що японський телевізор несправний. Інакше прихопили б.

— А може, зоставили, бо громіздкий? — засумнівався Яківчук.

— І таке можливо. Але точніше знати не завадить.

— Раз треба, то треба. А потім іще думаю поговорити з людьми на сусідніх вулицях. Я згоден із вами, Павле Якимовичу, що речі злодії могли викинути через балкон.

— Варто ще зайнятися колом знайомих лікаря Самійленка і дружини Нужного. Сашко, це вже вам. Ну, либонь, усе. Як діяти, покажуть обставини. Вам, Сашко, роботи її рішало найменше. Не здогадуєтеся чого?

— Певно, не довіряєте?

— Іншого не могли придумати? — враз розсердився Турчин. — На вас мотоцикл «висить». Всі строки минули.

Іваненко зітхнув. Більше місяця тому під гаражем редакції районної газети украли старенького, малопотужного мотоцикла. Як не шукали, а слідів — нема.

— Павле Якимовичу, я вже вам говорив, що мотоцикл давно підлягає списанню. Я мав розмову з редактором. Вони його спишуть.

Турчин пильно подивився на лейтенанта.

— Сьогодні він украв старого мотоцикла — минулося. Підбадьориться — і завтра вкраде щось цінніше. Звідси який висновок?