Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання
- Автор: Зінченко І. О., Тютюгін В. І.
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: ФІНН
- ISBN: 966-8030-04-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання». Краткое содержание книги:
В окремому розділі монографії наводяться матеріали судової практики, в яких вирішувалися питання кваліфікації та призначення покарання при множинності злочинів; дасться перелік збірок судової практики, у яких містяться її матеріали з кримінальних справ.
Робота розрахована на суддів, працівників прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.
Нарешті, сам закон виключає можливість поглинення основним покаранням додаткового, бо у ч. 3 ст. 70 КК встановлює, що призначені за окремі злочини додаткові покарання лише приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, а не поглинаються останнім. Ця вимога знаходить своє підтвердження і в ч. 4 ст. 72 КК, де зазначено, що додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. З цих положень закону випливає, до речі, що не виключаються, навіть, й такі ситуації, коли щодо основних видів покарання суд обіграє один принцип остаточного визначення їх за сукупністю (наприклад, поглинає менш суворе з них більш суворим), а щодо додаткових — інший (наприклад, одночасно застосовує додаткові покарання без поглинення і складання їх між собою через те, що вони є різновидними).
Тому цілком слушним є роз'яснення, що міститься в постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 21), згідно з яким, «застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться — основне чи додаткове»[302]. З цього роз’яснення з достатньою очевидністю випливає, що вища судова інстанція цілком припускає можливість, коли щодо основних і щодо додаткових покарань, призначених за окремі злочини, суд обирає різні принципи їх остаточного визначення за сукупністю[303].
Таким чином, підбиваючи підсумок, слід відзначити, що поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається судом у межах найбільш суворого за видом чи розмірам покарання, призначеного за один зі злочинів, що входить до сукупності. Якщо ж за окремі злочини призначені як основні, так й додаткові покарання, то обираючи принцип їх поглинення суд застосовує його окремо стосовно як основних, так й додаткових видів покарань[304].
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК суд наділений правом вільного вибору принципів остаточного визначення покарання за сукупністю злочинів. Проте, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначається довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), то згідно з ч. 2 ст. 70 КК остаточне покарання за сукупністю злочинів у цьому випадку завжди визначається лише шляхом поглинення будь-яких менш суворих видів покарань довічним позбавленням волі. Таким чином, можна зробити висновок, що у таких ситуаціях поглинення менш суворого покарання більш суворим його видом має для суду обов'язковий характер.
Але до застосування принципу поглинення суд іноді просто змушений удаватися, бо як повне, так й часткове складання призначених за окремі злочини покарань можливе далеко не завжди. Пояснюється це тим, що складання покарань обмежено за законом певними рамками і відповідно до ч. 2 ст. 70 КК при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається, за загальним правилом, лише в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Таким чином, незалежно від того, належать покарання до одного або до різних видів, їх складання між собою припустиме лише в межах найбільш суворої санкції.
Звідси випливає, що складання покарань, призначених за окремі злочини, виключається і суд змушений удатися до принципу їх поглинення, по-перше, у випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх обраних судом за окремі злочини призначається хоча б за один із цих злочинів у тих максимально припустимих межах, що передбачені для складання покарань у ч. 2 ст. 70 КК. Наприклад, якщо за ч. 2 ст. 190 КК призначений максимально можливий тут строк позбавлення волі (3 роки), а за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю цих злочинів суд змушений буде застосувати лише принцип поглинення менш суворого покарання (шести місяців арешту) більш суворим (трьома роками позбавлення волі).
По-друге, до застосування принципу поглинення суд змушений удаватися і у тих випадках, коли всі види покарань за окремі злочини також призначаються у тих максимальних межах, які встановлені у санкціях статей Особливої частини КК, за якими засуджується винний. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 152 КК призначається п’ять років, а за ч. 1 ст. 185 КК — три роки позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути призначене лише шляхом поглинення другого покарання першим.
По-третє, за певних умов використання принципу поглинення не виключається навіть і тоді, коли за окремі злочини, що входять до сукупності, судом призначаються покарання, однакові за їх видом і розміром.
302
Див. Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.
303
Більш детально це питання аналізується далі стосовно призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань.
304
Порядок та особливості призначення за сукупністю злочинів додаткових видів покарань докладно досліджуються далі.