Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання
- Автор: Зінченко І. О., Тютюгін В. І.
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: ФІНН
- ISBN: 966-8030-04-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання». Краткое содержание книги:
В окремому розділі монографії наводяться матеріали судової практики, в яких вирішувалися питання кваліфікації та призначення покарання при множинності злочинів; дасться перелік збірок судової практики, у яких містяться її матеріали з кримінальних справ.
Робота розрахована на суддів, працівників прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.
8. Якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені не тільки основні, а й додаткові покарання, принцип поглинення (як і складання) здійснюється окремо щодо основних і щодо додаткових видів покарань. Не можна основним видом покарання поглинати додаткове і навпаки, бо інше рішення суперечило б приписам ч. 3 ст. 70 КК, відповідно до яких додаткові покарання, якщо їх було призначено судом за окремі злочини, що входять до сукупності, лише приєднуються до основного покарання, призначеного за сукупністю.
Але і з цього питання вищою судовою інстанцією іноді приймаються прямо протилежні рішення.
Так, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів за справою Д., засудженого за один із злочинів до позбавлення волі з конфіскацією майна, а за інший — лише до позбавлення волі на більш тривалий строк, але без додаткового покарання, суд не тільки більш тривалим строком позбавлення волі поглинув менш тривалий, а й приєднав до остаточного основного покарання конфіскацію майна. Не погоджуючись з таким рішенням, Верховний Суд України виключив із вироку додаткове покарання, мотивуючи це рішення тим, що оскільки суд застосував при призначенні Д. остаточного покарання принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, то підлягає поглиненню і призначене засудженому додаткове покарання[298].
Отож, за даною справою Верховний Суд прийняв таке рішення, з якого фактично випливає, що при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів суд: а) повинен завжди застосовувати один й той самий принцип (поглинення чи складання) стосовно і основних, і додаткових покарань, призначених за окремі злочини; б) має право поглинути більш суворим основним покаранням, призначеним за один із злочинів, як основне, так й додаткове покарання, призначені за інший злочин[299].
Зовсім інше рішення було прийняте за справою О., засудженого за один із злочинів до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за інший — до 15 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів шляхом застосування принципу поглинення-до 15 років позбавлення волі, але без конфіскації майна. Верховини Суд України також не погодився з цим рішенням, але, обґрунтовуючи свою позицію, послався вже на те, що як вбачається з вироку, суд за один із злочинів призначив О. позбавлення волі з конфіскацією майна, проте додаткове покарання поглинув більш суворим основним покаранням, призначеним за інший злочин, чим, за думкою Верховного Суду, по суті, порушив вимоги закону[300].
Оцінюючи ці прямо протилежні рішення, слід зазначити, що лише останнє з них (прийняте за справою О.) цілком ґрунтується на законі, годі як перше (прийняте за справою Д.) суперечить його приписам з таких підстав.
По-перше, одразу ж виникає питання, для чого і наскільки доцільно суду призначати особі додаткове покарання за окремий злочин, якщо при визначенні остаточного покарання за сукупністю воно всерівно буде поглинуто основним?
По-друге, хоча призначені за окремі злочини основні та додаткові покарання і складають собою, так би мовити, «загальну міру покарання» за кожний з цих злочинів, проте вони не втрачають від цього значення самостійних, окремих видів покарань, які займають відповідне місце у законодавчому їх переліку (ст. 51 КК), виконують свої, тільки їм належні функції, і мають певні особливості за підставами, порядком та наслідками їх застосування (ч. 4 ст. 52 КК). «Основне і додаткове покарання, як справедливо зазначає В.Т. Маляренко, — це самостійні види покарань, і основне покарання не може поглинати додаткове»[301].
По-третє, припущення можливості поглинення основним покаранням додаткового не виключає, а навпаки, як би припускає тим самим і протилежне рішення — можливість поглинення додатковим покаранням основного. Однак абсурдність такого припущення є достатньо очевидною!
По-четверте, якщо припускати можливість поглинення основним покаранням додаткового, то, прямуючи такою логікою, не виключається, отже, і їх складання, бо закон не тільки встановлює принципи поглинення і складання покарань, а й наділяє суд правом вільного вибору цих принципів. Водночас уявити собі можливість складання між собою основних й додаткових видів покарань досить важко.
298
Див.: Практика судів України у кримінальних справах (1993–1995) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 3. — С. 25.
299
Така точка зору висловлювалася і в літературі (Див.: Юшков Ю.Н. Вказ. праця — С. 23), але не знайшла підтримки ні серед практиків, ні серед науковців.
300
Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 3. — С. 6–7. Ще в 1991 р. аналогічне рішення, прийняте за справою К., Верховний Суд України також визнав таким, що не відповідає вимогам закону, бо при визначенні засудженому остаточного покарання за сукупністю злочинів суд більш суворим основним покаранням, призначеним за один із злочинів, поглинув не тільки менш суворе основне, а й додаткове покарання, призначене за інший зі злочинів (Див.: Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 40–42).
301
Див.: Маляренко В.Т. Вказ. праця. — С. 118.