Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Уже кілька років я вчилася дбати про себе і почувалася прекрасно. Мій розум майже досяг стану спокою, я усвідомила, що маю ще й тіло, і тішила себе, доглядаючи за ним. У моє життя ввійшли чуйні та щедрі подруги, яких я тепер вважала своєю сім’єю. Тож я могла глибоко і полегшено видихнути «ЙЕЕЕЙ! МОЄ ЖИТТЯ ВЖЕ НЕ КОШМАР, А НАВІТЬ ДОВОЛІ ПРИЄМНЕ!» Це було для мене суттєвим досягненням, яке я вважала нездійсненним того ранку після мого двадцять п’ятого дня народження. Насправді й той день народження, і глибокі потрясіння мого жахливо-катастрофічно-безладного дитинства тепер видавалися такими далекими, ніби це відбувалося зовсім не зі мною. Певним чином так і є. Занедбана дитина потроху зцілилася й розквітла впевненою в собі, радісною, яскравою жінкою. Але одна крихітна й незначуща тема, в якій я ніяк не могла роздуплитися, лишалася. Я про кохання.

Усі стосунки, в яких я побувала за останні п’ятнадцять років, були моторошнувато подібні. Я знаходила собі, здавалося б, класного хлопця: з хорошою освітою, солідною посадою — все, як мені подобається. Але емоційно всі мої бойфренди були суцільним ходячим безладом, і наші стосунки закінчувалися катастрофою. Звісно, всі ми маємо травми, які приносимо у стосунки (в мене такого повна скриня, якщо не дві), та все одно я завжди западала на хлопців у розпалі емоційної кризи. Коли такий тип починав розпаковувати ручний багаж своїх зайобів, літак нашого кохання вибухав, охоплений полум’ям, навіть не рушивши злітною смугою в бік щонайменшого шансу на геппі-енд. Щоб ти розуміла, йдеться про таких хлопців, які в очікуванні коктейлю на першому побаченні могли вивалити на тебе: «Мій тато декого вбив… та не переймайся… він і собі віку вкоротив… у в’язниці… Я просто не уявляю, як мені впоратись із цим непереборним гнітючим відчаєм». НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ??? НЕ УЯВЛЯЄШ, ЯК ВПОРАТИСЬ ІЗ ВІДЧАЄМ? Та нам іще й хлібний кошик не принесли! Тобі не здається, що для Першого побачення це трошки занадто? Від першого побачення, знаєш, очікують «Чим цікавишся?» та «Скільки в тебе братів і сестер?» Здається, я вишукувала таких скалічених і загублених у чорних безоднях минулих травм чоловіків, які буквально фізично неспроможні були виявляти доброту чи приділяти мені увагу. Замість упевнених, самодостатніх хлопців, що розуміють свої потреби і тверезо оцінюють слабини — як от дівчата мого гарему, — мене чомусь притягували клінічні параноїки в перманентному стані загострення, нездатні подбати навіть про себе самих. Я ігнорувала всі ознаки того, що вони погані партнери, а натомість постійно сумнівалася в собі, марно силкуючись їм допомогти. А потім я щораз засмучувалася, коли стосунки не складалися. А вони не складались ніколи.