Непрохані
- Автор: Смит Майкл Маршалл
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-97554-0-7
- Переводчик: Наталя Ференс
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Непрохані». Краткое содержание книги:
Але цього разу вдалося. Медисон перерахувала цифри, і її серце шалено закалатало. Здається, це був повний номер.
Без вагань вона вискочила з машини і побігла геть з парковки на вулицю. Там почала роззиратися, шукаючи телефон. Жодного не побачила, побігла далі. Так, вона привертала увагу, але діяти треба було швидко.
Медисон бігла і бігла, аж ось знайшла телефон, який працював. Схопивши слухавку, вона почала набивати цифри з аркуша й аж закричала з тріумфу, коли клацнула останню.
Перестрибуючи з ноги на ногу, вона ледь дочекалася, поки на тому кінці взяли слухавку — й одразу, захлинаючись, почала говорити, говорити так швидко, наскільки могла.
Та раптом її зір затопила чорнота, і Медисон перестала чути власну мову. Вона боролася — так само, як боролася вдень в офісі того чоловіка — проти цієї темної хмари, підсвіченої зсередини блискавками думок і спогадів, які нічого не означали і водночас викликали бажання вчиняти погано. Вона подумки закричала, почала відштовхувати, відганяти їх від себе.
Далі Медисон зрозуміла, що йде геть від уже поламаного телефону, а папірець, який вона тримала в руці, подерто, і вітер розносить клапті. Поглянувши на руки, вона побачила здерті кісточки. А коли помітила кров, то здивувалася тому, що цього разу то її власна кров.
За деякий час вона прокинулася через те, що відчинилися дверцята машини.
— Господи Ісусе!
Медисон швидко сіла. Вона була на задньому сидінні машини. Розвиднилося. Здається, вона довго спала. Почувалася трохи краще. Не такою спантеличеною.
Біля машин стояв чоловік і дивився на неї великими очима. Бліда шкіра, волосся кольору піску. Він дивився не в обличчя їй, а нижче, і коли Медисон опустила очі, то побачила, що руки у неї закривавлені. Трохи засохлої крові було й на пальті.
— Нічого, — заспокоїла вона чоловіка, хоча було боляче. — Зі мною все гаразд. Просто телефон розбила.
— Ти що тут робиш?
— Шукала місце поспати, а ви не замкнули двері. Не хвилюйтеся, я нічого не вкрала.
— Та… слухай…
Чоловік явно не знав, що робити у такій ситуації. Він був у костюмі, при краватці, а очі його були трохи скляні, як-от у тата Медисон, коли той був дуже, дуже заклопотаний і мало чого довкола був свідомий. Але ясно було, що чоловік хоче вчинити по-доброму.
— Зі мною все гаразд, — повторила Медисон. — Усе гаразд. Чесно.
— Я… слухай, я маю тебе відвести у найближчий відділок. Давай, ходімо.
— У цьому немає потреби, — Медисон вийшла з машини і всміхнулася чоловіку.
— Я думаю, потреба є. Тільки…
Вона похитала головою.
— Друже, не підкажеш, котра година?
— Що? Майже дванадцята. Але…
— Чудово, — просяяла Медисон. — Дякую за все. Всім друзям рекомендуватиму ваш заклад.
Вона простягнула руку. Спантеличений автоматизмом попередньої відповіді, чоловік мляво її потиснув. Медисон відповіла міцним потиском і пішла геть. На сходах вона обернулася — чоловік стояв на тому самому місці, роздивляючись свою руку. Медисон знала, що за нею він не поженеться. Доти вона й гадки не мала, як легко мати справу з дорослими, коли усвідомлюєш, що вони, власне, тебе бояться. Звісно, мама й тато не бояться власних дітей, хоча й приглядають за ними, бо знають, що ті — некеровані, дикі істоти. І в цьому є сенс, Медисон добре знала, що є. У маленьких дівчаток є власна сила, власне світло. Більшість дорослих цього не помічають — та коли все-таки помічають, не ділитися цією силою важко. Хочеться проводити з ними час, вивчати, пізнавати. Саме цього прагнув той чоловік з Портленда у жовтому авто, так, хоча він не відзначався вправністю. Він гадки не мав, що дівчинка сама може скористатися тим вогником. От би побачити його знову і розказати про все, що вона тепер знає.
Вийшовши з парковки, Медисон рушила до площі з тотемним стовпом і бюветом. Тепер вона багато чого знала, навіть незрозумілі раніше місця з записника прояснилися.
Сім віків життя?
О, звісно ні. Їх, подібно до інших важливих речей, дев'ять.
Минає 9 — час вкоренитися, жити безпечно вгорі чи внизу. 18 — час смикати за нитки. 27 — контролю має бути досить для того, щоб іти до мети. 36 років — зрілість, початок істинної Влади. 45 стають кризовим моментом, якщо не відбулося інтеграції. 54 — вік Сили. 63 — Мудрості. У 72 роки починається новий пошук. 81 — час іти: ми, на відміну від інших, не вмираємо, тож вихід з цього місця теж має бути контрольованим. Складіть цифри, якими записано ці дев'ять віків — 3+6 чи 7+2 — і знову вийде дев'ять. Ось так це число приховане від зору перед самісінькими нашими очима. Трикутник = 180° (1+8+0–9); коло та квадрат — 360°(3+6+0 = 9) — усі правильні геометричні форми зводяться до дев'ятки. Навіть 666 — чи варто говорити тобі, що треба скласти три цифри, а потім скласти цифри їхньої суми?