Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
Данько й алхімік перезирнулися. Коли кроки на рипучих сходинках затихли, Данько стрепенувся й несподівано для самого себе промовив, озираючись навколо:
— Пане Зеноне, думаю, нам треба дізнатись, про що вони будуть розмовляти. Я спробую прокрастися на другий поверх і підслухати їхню розмову.
— Будь обережним, Даньку, — зітхнув алхімік.
Хлопець швидко вислизнув із зали й навшпиньки почав підійматися старими дерев’яними сходами. Він прокрався до другого поверху, обережно визирнув з-за стіни і, переконавшись, що в коридорі нікого немає, почав скрадатися вздовж стіни. Тут було декілька дверей, з-під однієї пробивалося світло.
Данько підкрався до дверей і приклав до них вухо. Він почув голоси інквізитора й сеньйори Гельди, але розібрати, про що вони говорять, було неможливо.
Данько в розпачі озирнувся й наважився обережно відкрити двері до сусідньої кімнати. Двері легко відчинилися. На щастя, тут нікого не було. Данько прослизнув усередину. Повний місяць за віконцем ледь освітлював масивні меблі. Хлопець придивився й побачив під стелею віддушину, що вела до сусідньої кімнати. Данько взяв велике важке крісло й обережно підсунув його до стіни, потім поставив зверху стілець. Затамувавши дихання, він обережно заліз на цю хитку піраміду і, піднявшись навшпиньки, зазирнув до сусідньої кімнати.
Гельда та інквізитор стояли один навпроти одного. Сеньйора щось говорила, пильно дивлячись у очі співбесідникові. Данько напружив слух і почув:
— …Подумайте добре, пане Густаве. У вас є можливість долучитися до нашого Ордену. Ви зможете розділити з нами всю славу й могутність, коли ми досягнемо нашої мети.
— Але навіщо ви обмовили княгиню? — запитав інквізитор.
Сеньйора Гельда посміхнулася:
— Це давня історія. Її батько був одним із втаємничених у справі Талісману, який українці називають Оберегом. Наш Орден Хреста і Дракона давно полює за цим артефактом. Ще триста років тому люди нашого Ордену, перебуваючи в сарацинських землях, уклали з асасинами з Ордену убивць таємну угоду про спільні пошуки цього Талісману. Нарешті останньому магістру Ордену — Бенедикту Луціусу — вдалося дізнатись із записів інженера Готліба про підземелля одного замку на Дніпрі та про те, що батько Ярини посвячений у таємницю Оберега, а сама юна княгиня має здібності до чарів. Утім, їх мають усі, хто походить з роду Втаємничених. Магістр отруїв її батька, підробив його заповіт й оселився в цьому маєтку. Ми вирішили поки не вбивати княгиню, бо це може викликати зайві підозри. А головне, ми намагаємося використати її здібності задля своєї мети. Нам майже вдалося зробити це в Готському замку на Придніпров’ї. Княгиню треба було принести в жертву під час Великого Ритуалу, але козаки, які допомагають Зберігачам, не дали цього зробити. Тепер нам потрібна ваша допомога.
— І яка це має бути допомога? — покірно запитав інквізитор.
— Ви заарештуєте княгиню й передасте її церковному суду, який, зрозуміло, відправить її на вогнище як відьму. Це і стане нашим Жертвоприношенням, після якого її чарівні властивості посилять нас і допоможуть захопити Талісман. До того ж, маєток князя і його скарби дістануться нам, а звинувачення у смерті княгині не впадуть на Орден. Вас знають як безжального інквізитора, тому ніхто не здивується, якщо ви доведете цю справу до аутодафе.
— А якщо я не погоджусь на це? — вагаючись, запитав інквізитор.
Сеньйора Гельда підійшла до нього зовсім близько й поклала руки на плечі інквізитора. Тепер її очі впритул дивилися на нього.
— А що вам залишається ще робити? Решту життя відправляти на тортури й вогнище нещасних єретиків і каратися, що не згодились на мою пропозицію?
— Хто ти, відьмо? — тяжко дихаючи, тремтячим голосом запитав інквізитор.
— Я походжу з роду могутнього володаря Влахії, і його сила живе в мені. Я передам вам частку своєї сили… Так ви згодні служити нам, Густаве?
Інквізитор після довгої мовчанки кивнув головою. Його трясло, мов у лихоманці. У ту ж мить Гельда охопила його шию руками і швидко нахилила до неї голову. Її чорне волосся закрило плечі й голову інквізитора. Той смикнувся й захрипів. Його руки безвільно повисли вздовж тулуба.
Данько відчув, що жах перехопив його дихання. Він оступився, ледь втримавшись на хиткому стільці. За вікном спалахнула блискавка, палац здригнувся від зловіщого гуркоту грому. Данько ясно побачив у світлі блискавки, як сеньйора підняла голову. На губах її тремтіла потойбічна усмішка, а з обох кутків рота пролягали цівки крові.