Козацький оберіг

Глава 3. Княжий маєток

Алхімік розгублено перебирав свої зшитки та інструменти.

— Треба збиратися, — невесело сказав він, — але що із собою взяти?

Біля вхідних дверей почулися голоси, і алхімік визирнув у вікно — кілька кремезних здорованів про щось сперечалися з латниками біля будинку.

— Пропустіть їх! — крикнув латникам пан Зенон. Ті неохоче пропустили двох здорованів у довгих фартухах.

— Вітаємо тебе, пане Зеноне! — вклонилися здоровані, коли зайшли до дверей. Їхні широкі плечі, здавалося, зайняли відразу півкімнати.

— Ну що, готове наше замовлення? — запитав один з них.

— Так, пане Любомире, — відповів алхімік, — мазь для цеху кожум’як знаходиться в моїй лабораторії. Данько, покажи її пану цехмістру.

Через хвилину кожум’яки повернулися, тягнучи кам’яну чашу.

— А що з вами трапилося, пане алхіміку? І чого це біля вашого будинку товчуться ці три зайди-латники? — запитав цехмістер.

Алхімік сумним голосом розповів про візит інквізитора і про його пропозицію, від якої аж ніяк не можна було відмовитись.

— От халепа, — ревонув цехмістер, — батько княгині стільки нашому Львівському братству допомагав, та й сама княгиня славиться своїм вмінням людей лікувати. Стільки добра зробила! Не було б у нас цієї колотнечі з німецькими цехами, то ми б показали цьому інквізиторові, що Львів є вільне місто, й нема чого зі своєю клятою інквізицією лізти!

Алхімік понуро розвів руками. Кожум’яки сунули йому кошіль з грошима, який алхімік байдуже кинув на стіл, попрощалися й вийшли з будинку.

— Пане Зеноне, — запитав Данько, — а майстер Орест далеко від маєтку княгині живе?

— Маєток знаходиться біля самого Чорного лісу. Будемо сподіватися, що ми зможемо допомогти княгині, а від неї відправимося до майстра Ореста.

Данько кивнув головою. Алхімік тим часом пішов до лабораторії збирати інструменти у дорожню торбу.

— Ти залишайся у фартуху, — наказав він Данькові — щоб інквізитор і далі думав, що ти мій учень. Та ось, візьми капелюх, щоб ти зовсім був схожий на городянина.

Данько нерішуче покрутив у руках чудернацький капелюх і нерішуче натягнув на голову.

Через деякий час біля будинку алхіміка під’їхав візок, запряжений двома кіньми. Візок супроводжувало з десяток добре озброєних вершників, між якими Данько помітив інквізитора Густава, який поважно їхав на віслюку.

— Ну ось, — із тугою в голосі промовив пан Зенон, — це по наші душі гайвороння злетілося.

Данько зітхнув, вони вийшли з будинку й сіли на візок. Інквізитор махнув рукою, і зловісна кавалькада вирушила до міської брами. Мешканці Руської вулиці проводжали їх похмурими поглядами. Здавалося, всі вже провідали про зловісну мету інквізитора.