Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
— …Я не розумію, про що ви кажете, — говорила Ярина, — я ніколи не займалася ворожбою, я не відьма.
Данько застиг біля дверей, тримаючи в руках торбу алхіміка.
— Ну що ж, княгине, тоді нам доведеться зробити обшук у вашій кімнаті, — жорстко сказав інквізитор і звернувся до сеньйори Гельди: — Сподіваюся, ви не будете заперечувати?
— Я не думаю, що наша княгиня займається відьмацтвом, — лагідно промовила Гельда й торкнулася плеча Ярини. Від цього доторку княгиня відсахнулася, з жахом дивлячись на сеньйору. — Але, щоб підтвердити її непричетність до відьомства, я не лише не заперечую, я навіть прошу вас зробити обшук в її кімнаті.
— От і добре, — піднявся з місця інквізитор. Тут він помітив хлопця й тицьнув у нього гачкуватим пальцем:
— Нехай він також іде з нами! Буде свідком обшуку.
Ярина озирнулася на Данька, і в її очах промайнуло здивування. Здається, цей погляд перехопила сеньйора Гельда. Данько пригнув голову й пішов за ними.
Вони проминули коридор і зайшли в невеличку кімнату із заґратованими вікнами. Тут було багато свіжих квітів і рушників, обшитих тонким мереживом. Данько подумав, що відчував би себе в цьому покої дуже добре й затишно, якби не обставини, за яких він у ньому опинився.
Очі інквізитора забігали. Він хижо пригнувся і став нагадувати великого чорного птаха, який розорює голуб’яче гніздо. Його гачкуваті пальці почали розкидати речі княгині і зривати рушники зі стін. Алхімік хотів щось сказати, але замовк на півслові. Сеньйора спокійно дивилася на все це. Ярина мовчала, але її губи тремтіли, здавалося, вона ось-ось заридає.
Данько почував себе зле. Передчуття, що зараз скоїться лихо, лещатами стисло його серце.
— Ось! Знайшов! — переможно вигукнув інквізитор і підняв якусь річ, витягнувши її з-під подушки на ліжку княгині.
Усі швидко підійшли до нього. У руках, піднесених над головою, інквізитор Густав тримав ляльку в чорній сутані. З грудей ляльки стирчала довга блискуча голка.
Глава 5. Що можна побачити при спалахові блискавки
Інквізитор наказав зачинити Ярину в її кімнаті та поставив біля входу та під вікнами охоронців. Він, тріумфуючи, дивився на алхіміка й Данька.
— Я вважаю, що необхідно зараз же закувати її в кайдани, — суворо сказав інквізитор, коли вони поверталися в залу. Тут він глянув на алхіміка й додав: — Тепер ви самі переконалися, що немає підстав сумніватися у причетності княгині Ярини до відьомства. За допомогою цієї ляльки вона хотіла мене убити, але я переборов ці пекельні чари!
Алхімік мовчав, опустивши голову. І тут Данько, вилучивши слушну хвилину, схопив алхіміка за руку і швидко прошепотів йому на вухо:
— Пане Зеноне, цю гидку ляльку підкинула Ярині сеньйора Гельда, я сам бачив.
Алхімік кивнув головою і сказав:
— Пане Густаве, мені необхідно порозмовляти з вами віч-на-віч.
Інквізитор здивовано подивився на алхіміка, але сказав сеньйорі Гельді:
— Перепрошую, сеньйоро, але мені треба порадитись зі своїми помічниками.
Сеньйора Герда на мить злісно зблиснула очима, і Данькові здалося, що цей погляд не обіцяє йому нічого доброго.
— Так, так, — відразу відповіла вона, — хіба я можу втручатися у ваше високоповажне розслідування?
Алхімік, Данько і інквізитор зайшли до зали й зачинили за собою двері.
Інквізитор запитально вперся поглядом у алхіміка та Данька. Хлопець швидко розповів про те, що бачив, як Гельда встромлювала голку в ляльку в сутані.
Інквізитор спохмурнів, вираз в нього був, як у хижака, від якого раптом втекла здобич.
— Добре, я візьму до уваги свідчення вашого учня, пане Зеноне, — повільно сказав він, — а тепер мені треба наодинці порозмовляти з пані Гельдою.
Інквізитор відчинив двері зали, підійшов до Гельди й суворо промовив:
— У мене до вас є кілька запитань.
Та схилила голову, знов з-під лоба зиркнувши недобрим оком на Данька:
— Я не заперечую. Ви можете пройти до моєї кімнати, щоб пересвідчитися, що в мене немає жодних відьомських речей.
За цими словами сеньйора розвернулася й почала підійматися сходами на другий поверх маєтку.
— Залишайтеся тут! — наказав інквізитор Данькові й алхіміку та пішов за сеньйорою.