Темна матерія

Це — мій світ.

Я сиджу біля вікна свого готельного номера й дивлюсь на миготіння неонової вивіски «Віллидж Теп».

Я не жорстока людина.

Я жодного разу нікого не вдарив.

Навіть не намагався.

Але якщо я хочу повернути свою сім’ю, то іншого виходу просто немає.

Я мушу зробити жахливу річ.

Мушу зробити те, що Джейсон-2 зробив зі мною, тільки без отого варіанту для очистки совісті — просто запхати його назад у куб. Хоч у мене й залишилась одна ампула, я не повторю його помилки.

Треба було йому вбити мене, коли в нього був такий шанс.

Я відчуваю, як у мені заворушився фізик, намагаючись взяти все під свій контроль.

Зрештою, я вчений. Людина, орієнтована на створення й управління процесами.

Отож я вважатиму це лабораторним експериментом.

Є результат, якого я прагну досягти.

Що мені треба зробити, щоб досягти бажаного результату?

Спочатку визначити, чого я хочу досягти.

Убити Джейсона Дессена, який живе в моєму домі, й помістити його в таке місце, де ніхто й ніколи його більше не знайде.

Які інструменти для цього мені знадобляться?

Машина.

Пістолет.

Якийсь засіб, щоб угамувати його.

Лопата.

Безпечне місце, щоб позбутися його тіла.

Я ненавиджу ці думки.

Так, він забрав мою дружину, мого сина, моє життя, але сама думка про ці приготування і насильство — огидна.

За годину їзди на південь від Чикаго є лісовий заповідник. Національний парк Канкакі Рівер. Ми були там кілька разів із Чарлі й Даніелою, зазвичай восени, коли все вкрите листям, і нам так хочеться вирватись на дику природу, усамітнитися і провести бодай день подалі від міста.

Я можу вночі привезти туди Джейсона-2, або примусити його їхати, як він примусив їхати мене.

Проведу його однією з відомих мені стежок на північному боці річки.

За день-два я туди навідаюсь, тож його могила вже буде готова в якійсь тихій віддаленій місцині. Я з’ясую, наскільки глибоко треба буде копати, щоб тварини не почули запаху розкладання. Скажу, що йому доведеться копати собі могилу, щоб він думав, що в нього буде час зорієнтуватися і втекти, або переконати мене не робити цього. Потім, метрів за п’ять од ями, я кину лопату й скажу, щоб він починав копати.

Коли він нахилиться, щоб узяти її, я зроблю те, чого я не можу собі уявити.

Я вистрелю йому в потилицю.

Потім я підтягну його до ями, вкину туди, й закидаю землею.

Гарна новина в тому, що його ніхто не шукатиме.

Я прослизну в його життя так само, як він прослизнув у моє.

Може, колись, через багато років, я розповім Даніелі правду.

А може, я ніколи нічого їй не скажу.

Магазин спортивних товарів — за три квартали звідси, і до закриття ще трохи менше години. Раніше я раз на рік зазирав сюди, щоб купити бутси й м’ячі, коли Чарлі займався футболом у середній школі.

Навіть тоді прилавок зі зброєю збурював у мені якісь дивні відчуття.

Щось містичне.

Я ніколи не міг собі уявити, що примушує людей так прагнути мати якусь зброю.