Темна матерія

Уперше я помічаю тебе в кутку невеликого дворика, коли я стою на якомусь настилі, попиваючи пиво «Корона» з лаймом, усе ще подумки в лабораторії. Мабуть, мою увагу привертає те, як ти стоїш — затиснута в куток високим, худорлявим хлопцем у вузьких чорних джинсах, який виділяється на тлі моїх друзів. Він художник, здається. Я навіть не знаю його імені, згадую тільки, як мій друг Кайл сказав: «О, цей хлопець жодної спідниці не пропустить».

Досі не можу пояснити, та коли дивлюся, як він теревенить із цією темноволосою, чорноокою жінкою в кобальтово-синій сукні — з тобою — спалах ревнощів просто поглинає мене. Несвідомо, шалено, мені хочеться йому врізати. Щось у мові твого тіла свідчить про дискомфорт. Ти не усміхаєшся, твої руки схрещені на грудях, і мені спливає думка, що тебе втягли в неприємну розмову, і що мені, з якогось дива, є до цього діло. Ти тримаєш порожній келих із залишками чогось червоного. Частина мене вимагає: «Піди й поговори з нею, врятуй її.» Друга частина верещить: «Ти нічого не знаєш про цю жінку, навіть її імені. Куди пхаєшся?»

Я бачу, як іду до тебе по траві, несучи новий келих із вином, і коли твої очі зустрічаються з моїми, я відчуваю, що в мене в грудях наче заклинює якийсь механізм, наче зіштовхуються світи. Я підходжу ближче, й ти береш келих з моїх рук так, наче ти мене по нього посилала, і подружньому всміхаєшся до мене, наче ми знаємо одне одного сто років. Ти намагаєшся представити мене Ділону, але ефектно відшитий кощавий джинсовий художник вибачається й линяє.