Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо
- Автор: Дефо Даниэль
- Язык: украинский
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Краткое содержание книги:
Виявилось, що П'ятниця чудовий гребець; човен ішов нього, мабуть, так само легко і швидко, як і в мене. Коли ми відійшли від берега, я сказав йому:
— Ну що ж, П'ятнице, поїдемо до твоїх земляків?
Він здивовано глянув на мене: очевидно, човен здавався йому надто малим для такої далекої подорожі. Тоді я сказав йому, що в мене є трохи більший човен, і другого дня повів його на те місце, де стояв мій перший човен, якого я не міг спустити на воду. П'ятниці він здався досить великим. Але від часу збудування цього човна минуло двадцять два чи двадцять три роки; весь цей час човен стояв під відкритим небом, його пекло сонце й мочили дощі, тому він весь розсохся й прогнив. П'ятниця сказав, що такий човен буде цілком годящий, і на нього можна буде навантажити досить харчів, хліба та питва.
Таким чином, моє рішення поїхати разом з ним на суходіл настільки зміцнилось, що я запропонував йому збудувати такий самий човен і поїхати ним додому. Він не відповів ні слова, але став дуже похмурим та сумним. Коли я спитав, що з ним, він сказав:
— За що ти сердитий на П'ятницю? Що мій зробив?
— З чого ти взяв, що я сердитий на тебе? — спитав я, — я зовсім не сердитий.
— Не сердитий! Не сердитий! — пробурчав він кілька разів, — а навіщо випроваджувати П'ятницю додому?
— Та ти ж сам казав, що тобі хочеться додому, — відказав я.
— Так, хочеться, — відповів він, — але тільки, щоб обидва. П'ятниця не хоче туди, господаря там немає.
Одно слово, він і слухати не хотів, щоб покинути мене.
— Ну, я поїду, — сказав я. — Але що я там робитиму?
Він жваво обернувся до мене:
— Ти багато робити, добре робити; навчати дикі; люди бути добрі, приручені, смирні і говорити їм пізнати бога, молитись богові, жити нове життя.
— Ого, мій друже! — зітхнув я на це. — Ти сам не знаєш, що говориш. Я ж сам тільки темна людина.
— Так, так! — скрикнув він — Мене навчав добра, їх будеш навчати.
— Ні, ні, П'ятнице, — сказав я, — їдь без мене, а я залишусь тут і буду жити, як жир. сам.
Він знову насупився, потім раптом підбіг до сокири, яку він звичайно носив, схопив її і простяг мені. — Що мені з нею робити? — спитав я.
— Ти взяти й убити П'ятницю, — відповів він.
— Для чого ж мені тебе вбивати?
— А чому женеш геть П'ятницю? — відказав він дуже швидко. — Убий П'ятницю, не жени його геть.
Він справді був дуже засмучений; я помітив на його очах сльози. Його прихильність до мене була така очевидна, що я тоді ж сказав йому і потім часто повторював, що, поки він сам хоче жити зі мною, я ніколи не прожену його.
Отже, все це остаточно переконало мене, що П'ятниця відданий мені навіки, що єдина причина його бажання вернутись на батьківщину — гаряча любов до своїх одноплеменців і надія, що я навчу їх добра. Але, не бувши надто зарозумілим, я не мав наміру братись до такої відповідальної справи, як освіта дикунів. Проте моє бажання визволитись анітрохи не поменшало від цього. Моє нетерпіння особливо збільшилось після тієї розмови, з якої я дізнався, що сімнадцять бородатих людей живуть так близько від мене. Не відкладаючи справи надалі, я почав шукати разом з П'ятницею відповідне товсте дерево, з якого можна було б зробити велику пірогу або човен, щоб пуститись на ньому в путь. На острові росло стільки будівельного лісу, що з нього можна було б збудувати цілий флот — не те що пірог або човнів, а й добрих великих суден. Та, щоб уникнути помилки, зробленої під час будування першого човна, я вважав за найпотрібніше знайти дерево якомога ближче до берега. Тоді нам не дуже важко буде спустити човен на воду.
Нарешті П'ятниця натрапив на цілком годяще для нас дерево. Він краще за мене знав, якого сорту ліс потрібний для цього. Я не можу сказати, якої породи було дерево, яке ми зрубали: кольором та запахом воно було як фустикове дерево або щось середнє між ним та нікарагуанським. П'ятниця настоював, щоб колоду випалити зсередини, як це роблять дикуни, будуючи свої піроги, але я сказав, "що легше буде видовбати ЇЇ теслярським інструментом, і коли я показав йому, як це робиться, він погодився, що так буде зручніше. Ми зараз же стали до роботи, і за місяць важкої праці човен був готовий. Ми обтесали його зовні сокирами (я навчив П'ятницю й цієї роботи) і надали йому правильної форми човна. Але потрібно було що кілька тижнів, щоб спустити наш човен на воду, "бо ми посували його на дерев'яних котках дюйм по дюйму.
Коли човен був уже на воді, я здивувався, як спритно, незважаючи на розміри судна, П'ятниця орудував ним, як швидко він повертав його і як добре гріб. Я спитав його, чи можемо ми рушити в море в такому човні.