Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо
- Автор: Дефо Даниэль
- Язык: украинский
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо». Краткое содержание книги:
— Гаразд, — сказав П'ятниця, — але ти кажеш, що бог дуже сильний та великий; хіба ж він не такий сильний, як диявол?
— Так, так, П'ятнице, — відповів я, — бог сильніший за диявола, і тому ми благаємо бога, щоб він повалив його під наші ноги, щоб він дав нам змогу опиратись його спокусам і погасити його вогненні стріли.
— Але, — сказав він знову, — якщо бог сильніший, могутніший за диявола, то чому бог не вб'є його, щоб той не робив більше зла?
Я був дуже вражений цим запитанням, бо, хоч і був тоді вже старою людиною, але богослов з мене був ще молодий, а казуїст досить поганий. Спочатку я не знав, що сказати. Я удав, ніби не розслухав його, і спитав, що він сказав. Та він був надто зацікавлений моєю відповіддю, щоб забути своє запитання, і повторив його достотно тими ж самими словами, що я навів вище. На той час я вже трохи опам'ятався і сказав:
— Наприкінці бог суворо покарає його, бог береже його для суду, щоб вкинути потім у бездонну яму, де він горітиме у вічному вогні.
Ця відповідь не задовольнила П'ятницю, і він повторив мої слова:
— Береже! Не розумію, чому не вбити диявола тепер, не вбити його давно?
— Ти можеш також запитати мене, — сказав я, — чому бог не вбиває тебе й мене, коли ми чинимо тут зло та ображаємо його. Нас зберігають для каяття і для того, щоб згодом простити.
Він трохи замислився.
— Гаразд, виходить, — сказав він надзвичайно палко, — це добре, так, виходить, ви, я, диявол і все зле, все зберігається для каяття, і бог простить усім.
Тут він знову остаточно побив мене, і це показало мені, які прості й природні здогади ведуть розумне створіння до пізнання бога та служіння йому і як властиво це нашій природі. Адже ніщо, крім божественного одкровення, не може дати нам пізнати Ісуса Христа, посланого ради нашої спокути, посередника Нового завіту й нашого оборонця коло підніжжя престолу божого. Я сказав, що ніщо, крім божественного одкровення, не може утворити цього в нашій душі, і тому євангеліє господа нашого й спасителя Ісуса Христа, а саме слово боже та дух святий, обіцяні як керівники та просвітителі його людності, є конче потрібні навчителі душ людських у спасенному пізнанні бога, а разом і спосіб урятуватися.
Ухилившись від продовження цієї розмови з моїм слугою, я швидко підвівся, ніби мені треба було вийти. Виславши його з якогось приводу, я почав гаряче просити бога дати мені спроможність навчити це бідне створіння з допомогою його духа, сприйняти серцем світло пізнання бога в Христі, помиривши його з самим собою. Я просив навчити мене говорити йому про боже слово так, щоб переконати його сумління, відкрити його очі і спасти його душу.
Коли він знову прийшов до мене, я почав з ним довгу розмову про спасіння людей визволителем всього світу і про євангельську істину, що провіщається з неба, тобто про каяття перед богом та про віру в нашого все» благого господа Ісуса.
Далі, як вмів, я пояснив йому, чому всеблагий наш визволитель прибрав подоби не ангела, а нащадка Авраамового, і що через це впалі ангели не зможуть спастись, бо він прийшов тільки для загиблих овець із дому Ізраїля, і таке інше.
Просвічуючи це бідне створіння, я оперував більше щирістю, ніж знанням, і мушу признатись, що, пояснюючи йому основи релігії, навчився й сам багато такого, чого раніше не знав зовсім або не обмірковував як слід. Все це, природно, спадало мені на думку, коли я шукав у своїй голові аргументів, потрібних для освічення цього бідного дикуна. Я почав запитувати сам себе частіше, ніж це бувало раніш. Чи був цей нещасний дикун корисним для мене, чи ні, все-таки я мав підставу бути вдячним небу за те, що він прийшов до мене. Мій сум був тепер легшим для мене, моє житло стало для мене без міри приємнішим, та я думав, що протягом усього приділеного мені самітницького життя я ні разу не підвів голови, щоб подивитись на небо та пошукати там руку, що занесла мене сюди; тепер, під керівництвом провидіння, я став знаряддям спасіння життя й душі бідного дикуна і дав йому справжнє знання релігії та християнських істин, щоб він міг пізнати Ісуса Христа і здобути вічне життя. Коли я думав про все це, таємна радість обнімала всі куточки моєї душі, і я щиро радів, що мене занесло сюди, хоч раніше часто вважав це найжахливішим з усіх лих, що будь-коли траплялись зі мною.