День гніву
- Автор: Косач Юрий
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-104-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:
— Хто ж це такий цей дорогий гість?
Тарфелло тільки посміхнувся. Багато говорити, мало слухати — від місії тієї людини залежатиме, що почне Радзивілл. Промітку й звинну людину маєш послати ще сьогодні на зустріч цього посланця здалека…
— А Москва? — спитав Рославець, нотуючи.
Тарфелло в цій справі знав тільки про листа, відправленого до Севська 8 цього юнія царському величеству, многих земель і государств государеві і обладателеві.
— Облаадателеві, — засміявся Рославець.
— Так, облаадателеві — через два ази[311], — посміхнувся Тарфелло, — мені, як посполитому, не все доступне, ти ж, ваша мосте, як собі того зичить пан гетьман і твій зверхник пан канцлер, всіма засобами дізнайся про московські замисли, а найпаче про те, на якому коні до них пани — рада й сенат — під’їжджають…
— А проте, — задумано сказав Рославець, — признати мусимо в мужеві, нам Богом даному, велике поміркування, що не варварським звичаєм, після такого знесення військ коронних, далі зі своїм звитяжним воїнством не поступає, а воліє переговори…
Тарфелло посміхнувся ще лукавіше.
— Говориш, магістре, те, що у нас усіх на язиці, а вимовити не сміємо. Скажу тобі секретно, що великі з тієї причини невдоволення й роздори серед старшини, інші об поли б’ються й роздирають жупани — тепер тільки, кажуть, бити панят, а по польській відповіді, що ще дорікає і пробачення нам обіцяє, коли «слушно жалувати будемо», то аж плач і сміх бере, інші наші зубами скрегочуть…
— Польська бута[312]…
— Адам Кисіль її злагіднить, — сказав Тарфелло, — гетьман в ньому бачить мужа великої кебети…
— А я, — Рославець відсунув з пересердям стола і підвівся, щоб заходити по келії, — скурбчика, зрадника і шальвіру бачу…
— То ж поясни це його гетьманській мості, — перечекав його гнів гречин і поскуб волоски на бороді, — докажи йому, що не варт перли свиней. Він до кролевенят не по-варварськи, а по-братньому…
— А вони нашому гетьманові ножа в серце… Знаю я їх! Це коварство, цю єхиду, цю слизь!..
— Не хотів би я в їхній шкурі бути, коли гетьман прозрить це шахрайство… Скаже тоді на весь голос, чого хоче… Вже й так ідуть до нього всі — батька народів, світлоносця бачать… Донці, й калмуки, й волохи…
— І гречини, як ти?
— Як і я, — радісно сказав Тарфелло й блиснув чорними очима, — того дня я довго ждав, щоб узріти утвердження правди…
— Ще до утвердження правди далеко, — відрік Рославець, — ще ця земля багато крови вип’є, поки узрить правду…
— Подвиг і борба єсть жизнь тая, — тихо промовив гречин, — тож, — додав він, знов спохмурнівши, — треба поспішатись…
Магістр того ще дня, добре, що невиспаний повернувся Римша, наказав йому кінно чи пішо, а найшвидше з форшпаном[313], їхати в Мозир.
— Там, — додав Тарфелло, — у жидовина Боруха Майзиса, що під замком держить оренду, ввечір проти Трійці ждатиме чоловік у чорній одежі, мовити: іноземець, з гаслом «до валечної Іаїлі» — того чоловіка, не питаючись много, довезти в секреті до Києва.
— Проти св. Трійці? — почухався Римша. Рославець пильно йому придивився:
— На київський рекгедіц надієшся, сацюго? Я тебе й твого Полегенького-кравчика зо шкіри обдеру…
— Ви того Полегенького ще згадаєте, — пробурмотів Римша, — йому пучки в рот не клади… Його й на Білорусі знають…
— Нагадав, — скрикнув Тарфелло, — від його мості Виговського-Львисерце для Білорусі секретна епістолярія: там же, в Мозирі, відшукай, вашець, шляхтича Поклонського — з гаслом «Старий Бихів». Він все знає, що треба…
— Поклонського? — перепитав Рославець. — Я його знаю… То й білій Русі прийшов час?
— Усім прийде час, — посміхнувся Тарфелло, — і Білорусі, й Покуттю, й Карпатам… З Богом же, вашець…
Вислизнув з келії, але й Рославцеві квапно було до сенатора. «Хто міг бути цей гість із Мозиря, що намовляє Радзивілла до союзу? — думав по дорозі. — Неісповідимі шляхи Господні й союзи сильних цього світу, як і тих, хто цей світ хоче змінити». Що Римша довершить місії, був певний, ця лишка[314] пройде крізь полум’я.
В ці спекотні дні, з вечірніми грозами чув, як прибуває йому сил і снаги. Може, це діяв київський воздух кипучої жизні? Благодать сіятиму на цих горах — з презирством поглянув на натовп коч і ридванів — пани й панята з’їжджались у Київ, страх їх гнав, дим і заграви, брязкотіння заліза. А в вогні й залізі родиться новий світ. Кавалерія генерала Олівера Кромвеля торощила нечестивих, люд вставав за своє право. І тут, на рубежах Європи й Азії, дудніла копитами армія гнаних. Сузір’я обездолених починало мерехтіти. Юпітер перемагав Сатурна. Марс заслоняв Скорпіона…
311
Аз — стара назва літери «а».
312
Бута — пиха, чванливість, бундючність.
313
Форшпан — великий довгий віз, підвода.
314
Лишка — лисиця.