Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Ким були ці українофіли, яких Юзефович вважав такими небезпечними для Російської імперії? Одним із них був Павло Чубинський, автор тексту гімну «Ще не вмерла Україна». Другий — професор стародавньої історії Київського університету Михайло Драгоманов. Обидва були членами Київської громади — організації української інтелігенції, що опікувалася виключно культурницькою роботою. Жоден із них не стверджував, що Україна повинна вийти зі складу Російської імперії, і не виявляв пропольських симпатій. Однак вони критично ставилися до старшого покоління лідерів українського руху, яким не вдалося скасувати заборони, запроваджені Валуєвським циркуляром. На розгортання конфлікту вплинуло й те, що Драгоманов та його прихильники виключили Юзефовича з керівництва Київського географічного товариства — центру академічної діяльності в місті. Юзефович завдав удару у відповідь із наслідками, яких ніхто не міг передбачити на початку конфлікту.

Конфлікт поколінь між українофілами та прихильниками малоросійської ідеї переріс у культурну та ідеологічну війну, оскільки Емський указ радикалізував українофілів. Це особливо стосується Михайла Драгоманова, який, звільнений зі своєї професорської посади, знайшов притулок у Швейцарії. Драгоманов оселився в Женеві, де створив низку праць, що зробили його найвпливовішим українським політичним мислителем XIX століття. Він був також першим, хто сприйняв соціалістичні ідеї. У 1880-ті роки він виступив з ідеєю окремішності українського народу і висунув ідею європейської федерації, до складу якої входила б і Україна. У певному сенсі він повернувся до ідей, висловлених Костомаровим у «Книзі буття українського народу». Федерація, що її пропонував Драгоманов, була, однак, не слов’янською, а загальноєвропейською. У працях Драгоманова український рух відійшов від шоку, спричиненого знищенням Кирило-Мефодіївського братства, і почав знову думати про політичні цілі та наслідки своєї культурної діяльності.