Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Незважаючи на всі відмінності між цими двома організаціями, збіг у часі їх створення вказує на дуже важливу рису в розвитку української культури, національної ідентичності та політичної активності. Цей розвиток мав два шляхи, і, коли рух на одному сповільнювався або зупинявся, прогрес на іншому міг продовжуватися і навіть набирати швидкості. Відокремлені імперським російсько-австрійським кордоном, українські активісти були об’єднані безліччю зв’язків у процесі націєтворення. Такі зв’язки простягалися через політичний кордон, що в XIX столітті став ще й релігійним, відокремивши українських католиків (уніатів) від українських православних. Досить часто контакти між двома групами українських діячів тривали всупереч бажанням двох імперій, що боролися одна з одною. Ці зв’язки розвивалися за кількома каналами, що допомагало двом гілкам руху створити спільне бачення майбутнього України.
Українським діячам, поділеним політичними кордонами, але об’єднаним за духом та національною ідеологією, подолати їхні обмеження допомагав той простий факт, що два імперських уряди проводили різну політику щодо своїх українських меншин. Ці відмінності не були ніде настільки сильно вираженими, як у підході до уніатської церкви, яку обидві держави успадкували від польсько-литовської Речі Посполитої. На відміну від російських можновладців, австрійці ніколи не переслідували уніатів і не намагалися «возз’єднати» їх з панівною (у їхньому випадку католицькою) «материнською церквою». Насправді, вони ставилися до уніатів з повагою, про що свідчила нова офіційна назва конфесії — греко-католики (тобто католики візантійського обряду). Їхні польські католицькі брати називалися римо-католиками. Уряд створив семінарію для підготовки греко-католицького духівництва — спочатку у Відні, а потім у Львові. На початку XIX століття церква отримала незалежність від інших уніатських єпархій, що опинилися в Російській імперії, а статус Львівської єпархії було підвищено до рівня митрополії. Оскільки більшість світської еліти перейняла католицизм і польську культуру, греко-католицькі священики залишилися єдиними лідерами русинського суспільства і з часом сформували основу новітнього українського національного руху.
Чому Габсбурги діяли в такий спосіб? Як це не парадоксально, з тієї ж причини, що й Романови. Обидві імперії мали ту саму проблему — зростання польського націоналізму, але обирали різні стратегії боротьби з нею. Російський імперський уряд ліквідував уніатську церкву й загальмував розвиток українського національного руху з метою захисту імперської російської нації від польської «пропаганди», у той час як австрійські урядовці намагалися протидіяти цій пропаганді, посилюючи русинський рух у своїй державі. Вони ніколи не прагнули перетворити русинів на німців і не мали жодної проблеми з їх розвитком як самостійної нації. Насправді, вони підтримували цей процес як противагу добре розвиненому й організованому польському руху.
Такою була політика, уперше втілена на практиці австрійською владою в революційному 1848 році. Від Палермо до Парижа й Відня у Європі піднімався ліберальний націоналізм, кидаючи виклик кордонам, установленим Віденським конгресом, і урядам, які правили в цих кордонах. У березні 1848 року угорці, натхненні революційними подіями в Парижі, стали вимагати від Габсбургів незалежності. Вони боролися за свою свободу зі зброєю в руках. Поляки взяли з них приклад, піднявшись спочатку в Кракові, а потім у Львові з вимогою громадянських свобод та автономії. Багато з цих вимог не влаштовували ані уряд у Відні, ані щонайменше половину галицького населення. Українці становили близько половини від 4,5-мільйонного населення провінції. Поляків налічувалося близько 40%, євреїв — близько 7%. Українці становили абсолютну більшість у так званій Східній (справжній) Галичині, у той час як поляки були в більшості в Малопольщі, що тепер називалася Західною Галичиною і включала Краків. Євреї жили по всій збільшеній імперській провінції, при цьому приблизно 60% східногалицького єврейства проживало в містах та маленьких містечках.
Провінція була аграрною і менш економічно розвиненою, ніж більшість володінь Габсбургів. Після поділів Речі Посполитої імператор Йосиф II відсторонив традиційну польську еліту від управління і залучив імперських чиновників (дуже часто онімечених чехів із Богемії) до створення нової адміністративної системи; він також намагався підняти освітній та культурний рівень населення і захистити селян від зловживань їхніх господарів. Прибравши польську еліту від влади, Йосиф спочатку ігнорував євреїв, дозволивши їм зберегти автономію в обмін на сплату так званого податку терпимості. Потім 1789 року він видав едикт про віротерпимість, що став важливим кроком на шляху урівнення австрійського єврейства в правах з рештою підданих, але разом із тим він розпустив традиційні єврейські інститути, заборонив використання ідишу та івриту в офіційних документах і запровадив військову службу для євреїв. Коли в березні 1848 року до Львова прийшла революція, багато євреїв були раді об’єднати сили з польською опозицією. Однак, коли австрійська армія за допомогою російських військ розгромила угорську революцію, надії поляків на відновлення державності та євреїв на рівність також були зруйновані.