Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
6. Стаття 5 Закону «Про фінансовий лізинг» [170] легалізує сублізинг як вид піднайму і передбачає обов’язковість письмової згоди лізингодавця на передання предмета лізингу у сублізинг.
7. Відповідно до ст. 9 Закону «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач отримує речові права на предмет лізингу і може захищати їх так же, як і власник. Проте права власності на предмет лізингу лізингоодержувач може набути лише за умови включення до договору лізингу умов про купівлю-продаж предмета лізингу або укладення окремого договору купівлі-продажу, а також сплати лізингоодержувачем ціни предмета лізингу у складі лізингових платежів. Право власності до лізингоодержувача при цьому переходить в момент повної сплати ціни предмета лізингу (ч. 2 ст. 8 Закону «Про фінансовий лізинг»). Сторони вправі в договорі інакше визначити цей момент. На виняток із загального правила ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета фінансового лізингу лізингоодержувач несе не тільки після набуття ним права власності на предмет лізингу, а і до цього з моменту передання йому цього предмета.
8. Сторонам договору фінансового лізингу надається право вимагати розірвання договору відповідно до ч. 2 ст. 651 і ст. 652 ЦК та умов договору. Право на дострокове розірвання договору лізингу шляхом вчинення одностороннього правочину стороною договору передбачене також ст. 7 Закону. Встановлюється момент, в який такий односторонній правочин визнається вчиненим (з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову). Право на відмову від договору лізингоодержувач отримує у разі прострочення передання йому предмета лізингу більше 30 днів. За умови прострочення внесення лізингових платежів більше 30 днів лізингодавець отримує право розірвання договору шляхом відмови від нього. Відмова від договору породжує право лізингодавця вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (якщо лізингоодержувач не виконує свій обов’язок повернути річ у зв’язку з припиненням договору). Це — єдине положення у всьому цивільному законодавстві України, яке встановлює такий, що відповідає сутності відносин між сторонами цивільно-правового договору, порядок реалізації прав сторони у разі розірвання договору шляхом односторонньої відмови від нього. У всіх інших випадках відносини, що виникають у зв’язку з односторонньою відмовою від договору, врегульовані недостатньо визначено.
9. Статті 215 — 221 КТМ [23] встановлюють низку особливостей правовідносин щодо передання в користування на умовах лізингу морського торговельного судна: 1) судно передається лізингоодержувачеві без екіпажу; 2) після закінчення строку договору право власності на судно переходить до лізингоодержувача за умови повного внесення всіх лізингових платежів; 3) зміст договору лізингу і наявність договору можуть доводитись виключно письмовими доказами; 4) претензії з приводу несправності судна можуть бути пред’явлені до лізингодавця впродовж одного року після передання судна лізингоодержувачеві; 5) більш широкі можливості для відмови лізингоодержувача від договору; 6) більш обмежені можливості для відмови від договору лізингодавця.
10. Цивільний кодекс не встановлює строк договору лізингу. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансовий лізинг» цей строк не може бути меншим одного року.
Стаття 807. Предмет договору лізингу
1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
2. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також інші речі, встановлені законом.
1. Предметом лізингу може бути неспоживна (ч. 2 ст. 185 ЦК) річ, яка визначена індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 184 ЦК) та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів, які визначаються відповідно до п. 8.2.1 ч. 8.2 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]. Відповідно до цього пункту основні фонди — це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у власній господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Речі, що мають меншу вартість, належать до малоцінних необоротних матеріальних активів і не можуть бути предметом договору лізингу. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про фінансовий лізинг» не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлених структурних підрозділів. Виникає питання про те, чи можна із ч. 2 Закону, який не вказує на неприпустимість передання на умовах лізингу єдиних майнових комплексів невідокремлених структурних підрозділів, робити висновок про те, що це можливо. Відповідь на це питання має бути такою. Якщо в нормативно-правовому акті формулюється позитивне правило (в даному випадку про те, які речі можуть бути предметом фінансового лізингу), а далі — негативне (які речі не можуть бути предметом лізингу), то перевагу при правозастосуванні має негативне правило, оскільки воно має ознаки спеціального та сформульоване прямо. Те ж правило, що випливає із негативного спеціального правила (воно може бути сформульоване в такий спосіб: раз не допускається передання на умовах лізингу єдиних майнових комплексів відокремлених підрозділів підприємств, то на таких умовах можна передавати єдині майнові комплекси невідокремлених підрозділів), застосовується лише за відсутності будь-якого загального правила, що поширюється на такі відносини. У даному випадку таке загальне правило є: воно сформульоване в ч. 1 ст. 3 Закону «Про фінансовий лізинг» і передбачає можливість передання у користування на умовах лізингу лише основних фондів. Отже, єдині майнові комплекси невідокремлених структурних підрозділів підприємств також не можуть бути предметом лізингу.