Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
1. Нормативний масив, який склався на цей час та який поширюється на правовідносини, що виникають на підставі договору лізингу та пов’язаних з ним договорів, включає до себе ст. 759 — 786, 806 — 809 ЦК, Закон «Про фінансовий лізинг» [170] та деякі інші нормативно-правові акти.
2. У ч. 1 ст. 806 ЦК і ч. 5 ст. 1 Закону «Про фінансовий лізинг» наводяться різні визначення лізингу. Ця різниця обумовлюється перш за все тим, що у Цивільному кодексі визначаються одразу два види лізингу (прямий і непрямий). У Законі «Про фінансовий лізинг» наводиться визначення фінансового лізингу. Аналіз цих визначень дає підстави для висновку про те, що є два види лізингу.
Перший із них — прямий, що визначений у ч. 1 ст. 806 ЦК. За договором прямого лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. Договір прямого лізингу на розсуд сторін може бути укладений як консенсуальний або реальний. На правовідносини, що виникають на підстави договору прямого лізингу, дія Закону «Про фінансовий лізинг» не поширюється.
Другий вид лізингу — непрямий. За договором непрямого лізингу лізингодавець зобов’язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, спеціально придбане у продавця (третьої особи) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов. Цей вид лізингу у Законі «Про фінансовий лізинг» називається фінансовим. З метою запобігти виникненню ситуації правової невизначеності доцільно було б взагалі не використовувати термін «непрямий лізинг» при укладенні договорів такого роду. Якщо ж договір сторони назвали договором непрямого лізингу, то до відповідних відносин переважно слід застосовувати Закон «Про фінансовий лізинг». Це обумовлюється не тільки більш пізнім прийняттям Закону «Про фінансовий лізинг», а і зазначенням в ч. 1 ст. 19 Закону «Про фінансовий лізинг» на те, що закони, прийняті до набрання чинності цим Законом (це поширюється і на Цивільний кодекс), діють лише у частині, що не суперечить цьому Закону. Це стосується і строку договору фінансового лізингу.
3. Застосування до цивільно-правових відносин положень про лізинг, що включені до ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86], не допускається. Що стосується визначення поворотного лізингу (оренди), що визначається у п. 1.18.3 ч. 1.18 ст. 1 названого Закону, то використання такої правової конструкції є можливим. До відносин, що виникають у разі придбання лізингодавцем у власність у лізингоодержувача речі з метою наступного передання її лізингоодержувачеві на умовах лізингу, слід застосовувати положення про фінансовий лізинг.
4. У межах правової конструкції лізингу можуть укладатись: 1) тільки договори лізингу (прямого); 2) договір лізингу (фінансового) і договір купівлі-продажу (поставки) предмета лізингу між лізингодавцем і продавцем (постачальником); 3) договір лізингу (фінансового), договір купівлі-продажу (поставки) між продавцем (постачальником) та лізингодавцем (покупцем) і договір про ремонт і технічне обслуговування предмета лізингу між продавцем (постачальником) і лізингоодержувачем; 4) кожний із названих трьох варіантів правової конструкції лізингу може доповнюватись договором купівлі-продажу, який може включатись як складова частина до змісту договору лізингу, а може укладатись окремо між лізингодавцем та лізингоотримувачем (договором про перехід права власності на предмет договору лізингу до лізингоодержувача).
5. Ні Цивільний кодекс, ні Закон «Про фінансовий лізинг» не встановлюють правил про перехід права власності на предмет договору лізингу до лізингоодержувача. Цим по суті нівелюється різниця між лізингом та орендою: прямий лізинг майже повністю співпадає з орендою, а непрямий лізинг майже повністю співпадає з орендою, поєднаною з зобов’язанням лізингодавця придбати предмет відповідно до специфікацій і умов, встановлених лізингоодержувачем. Закон «Про фінансовий лізинг» передбачає можливість укладення лізингодавцем і лізингоодержувачем договору купівлі-продажу, за яким право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача. З урахуванням положення ч. 2 ст. 628 ЦК про можливість укладення змішаних договорів оренда і купівля-продаж також можуть поєднуватись в одному договорі. За таких умов від сторін договору залежить вибір виду договору, що укладається. Вони можуть укласти договір оренди, ускладнивши його зобов’язаннями, що зазвичай виникають на підставі договору лізингу, а можуть укласти договір лізингу, що за економічним змістом не виходить за межі оренди. Але при цьому сторони мають чітко визначити вид договору, що буде передумовлювати нормативний масив, який буде поширюватись на зобов’язання, що виникають на підставі такого договору.