Якоб вирішує любити
- Автор: Флореску Каталин Дориан
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-134-1
- Переводчик: Юрий Богданович Прохасько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Якоб вирішує любити». Краткое содержание книги:
Це історія про любов і дружбу, втечу і зраду, про те, як здатність любити може дати людині силу винести всі поневіряння. Якобова історія, що розгортається в часовому проміжку від кінця 20-х до початку 50-х років XX ст., виростає до родинного епосу, який пружно, в яскравих і фантастичних образах розповідає історію Обертинів упродовж 300 років, починаючи від Тридцятирічної війни в Лотаринґії.
Наприкінці ХVIII ст. Якобові предки, як і тисячі інших, шукаючи кращого життя, вирушили в небезпечний шлях з Лотаринґії у Банат, в надії здобути там щастя і власну землю. Якоб стає свідком боротьби за владу і майно, його зраджує власний батько, він втрачає своє перше кохання. Та знову й знову знаходяться люди, які допомагають йому вижити в історичних випробуваннях — диктатурах і депортаціях з їх гротескними і катастрофічними наслідками — і зважитися почати все спочатку.
В цій ніжній та захопливій книжці ми також знаходимо неймовірний концентрат європейської історії.
Образ світу, що ніяк не може втихомиритися.
* * *
Він кашлянув.
— При цьому я буду вашим незмінно справедливим і зичливим паном. Я завжди відкритий для ваших звернень — але тільки як остання інстанція. Бо першість матиме суддя. Хто ваш суддя?
Натовп загомонів, бо ж ніхто про таке не подумав. Барон нетерпеливився і прошепотів до тих, що сиділи позаду:
— Вони вміють гарувати, як скотина, але не думати головою.
Він страдницьки зітхнув і повторив своє питання. Люди безпорадно перезиралися. Раптом почувся чийсь голос:
— Брат Фредерик. Хай він буде суддею!
Інший голос підхопив:
— Фредерик Обертин!
— Де той Фредерик Обертин? Хай вийде наперед! — звелів барон.
Фредерик зняв капелюха і несміливо ступив уперед. Барон знову звернувся до супроводу:
— Цей парубок виглядає цілком стерпно, тож не гаймо марно часу. В таку негоду подагра мене просто вбиває.
Він дав Фредерикові знак вийти на поміст.
— Читати-писати вмієте? — спитав барон, і Фредерик заперечив.
Барон повернувся до людей.
— Гмм, тоді в нас проблема. Фредерик Обертин не вміє ні читати, ні писати — а мусить, якщо хоче бути суддею. Боюся, вам доведеться вибрати когось іншого.
З юрми хтось засвистів — річ нечувана, як на ті часи. Барон розгублено дивився на натовп.
— Ніхто з нас не вміє читати й писати! — відповіли йому.
І тут зачувся голос Еви, яка протиснулася крізь юрбу до помосту:
— Я його дружина. Я навчу його читати й писати.
Барон зиркнув на достойників, і більшість з них схвально кивнули.
— Гаразд, якщо ви на таке пристаєте. Фредерику Обертин, підійди-но сюди.
Звідкись вигулькнула оббита сріблом патериця, що помандрувала з рук в руки, поки не дійшла до барона. Він простягнув її Фредерикові. Дощ ненадовго вщух, так ніби даючи змогу всім докладно розчути панські слова. У своїй жалюгідній одежині Фредерик почувався ні в сих ні в тих поряд з мужами, яких несли до помосту на руках, аби вони не закаляли собі чобіт.
— Фредерику Обертин, призначаю Вас суддею села…
Барон затнувся посеред речення, безпомічно роззирнувся і тихенько спитав:
— Ми вже маємо назву для нього?
Всі знизали плечима — про це теж досі ніхто не подумав.
— В таку похмуру погоду, Ваша світлосте, воно може називатися хіба Сльотау, — прошепотів Фредерик.
— Негарно звучить, — вирішив барон і замислився на мить, аж поки лице його розпромінилося.
— Фредерику Обертин, призначаю Вас суддею села Грозенау. Будьте вірним підданим її величності, цісаревої Австрії та Угорщини, справедливим і суворим суддею, судіть за велінням неупередженого сумління. В усіх справах села Вам належить найвагоміше слово, то ж ведіть його до заможності. Щоб здійснилися ті сподівання, які ми пов'язуємо з колоністами, і село це вже невдовзі було серед найкращих платників податків у Банаті. Вам слід дбати про те, щоб тут відповідно до наших священних християнських законів панували чесноти і лад. Якщо хтось скоїть злочин середньої тяжкості, Ви маєте право провести його селом до стовпа ганьби, і хай на кожній вулиці голосно гукає, що він вчинив і яка за то кара. Так само у Вашому віданні право шмагати на карній лаві. У випадку важких злочинів, натомість, маєте звертатися до мене та уряду. Ви також скликаєте день суду, щоб люди могли покутувати незначні проступки. І так само Ви відповідальні за день примирення, для того щоби дві сторони, сповнені ненависті й гніву, мали нагоду знов мирно зажити між собою, не накликаючи загрози на існування громади. Відтепер Ваш дім буде суддівським домом, а відтак і офіційним осідком адміністрації. Ви зможете зобов'язувати людей до необхідних громадських робіт. Самі Ви від такої служби звільнені, рівно ж і від обов'язку надавати Ваш дім під зимовий постій для війська. За виконання суддівських обов'язків Ви діставатимете винагороду в двадцять чотири ґульдени на рік. Звісно, Вам належить також вести власне господарство. Перше завдання припаде Вам уже через кілька днів, коли привезуть худобу, насіння і реманент, які адміністрація надає селу на три роки. По закінченні цього терміну за все доведеться сплатити. На початках Вашій дружині доведеться Вам допомагати, щоб усе було розподілено справедливо, відповідно до списків, які Вам ще треба укласти.