Якоб вирішує любити
- Автор: Флореску Каталин Дориан
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-134-1
- Переводчик: Юрий Богданович Прохасько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Якоб вирішує любити». Краткое содержание книги:
Це історія про любов і дружбу, втечу і зраду, про те, як здатність любити може дати людині силу винести всі поневіряння. Якобова історія, що розгортається в часовому проміжку від кінця 20-х до початку 50-х років XX ст., виростає до родинного епосу, який пружно, в яскравих і фантастичних образах розповідає історію Обертинів упродовж 300 років, починаючи від Тридцятирічної війни в Лотаринґії.
Наприкінці ХVIII ст. Якобові предки, як і тисячі інших, шукаючи кращого життя, вирушили в небезпечний шлях з Лотаринґії у Банат, в надії здобути там щастя і власну землю. Якоб стає свідком боротьби за владу і майно, його зраджує власний батько, він втрачає своє перше кохання. Та знову й знову знаходяться люди, які допомагають йому вижити в історичних випробуваннях — диктатурах і депортаціях з їх гротескними і катастрофічними наслідками — і зважитися почати все спочатку.
В цій ніжній та захопливій книжці ми також знаходимо неймовірний концентрат європейської історії.
Образ світу, що ніяк не може втихомиритися.
* * *
Ще раз упевнившись, що ніде нема свідків, Фредерик підняв камінь з гострими краями і додав кроку. Камінь добре лягав у руку, він кілька разів обернув його, перш ніж знайшов найгостріший край. Корабельник, що аж тепер зачув його кроки, занепокоївся і хотів було озирнутися, але Фредерик вже завдав перший удар. Він втратив усяку обачність, другий удар поцілив чоловікові в потилицю, третій у скроню. Корабельник захитався, але не впав, просто захищав голову руками і голосно кричав. Фредерік ударив учетверте і побачив, як провалилася ділянка черепа. Тільки тепер чоловік скорчився, повалився і монотонно заквилив.
Фредерик роззирнувся, але, крім віддаленої музики з якоїсь третьосортної кнайпи та скреготіння вивіски, що гойдалася на порожньому домі, нічого не було чути. Якби його хтось побачив в цю мить, неминуче помітив би той гарячковий погляд, з яким він полював на циганів.
Він схилився над своєю жертвою, і йому без зусиль вдалося забрати гроші. Він був майже певен, що чоловік його не впізнав. Навіть якщо корабельник виживе і прикличе жандармів, усе виглядатиме, як звичайне пограбування, яких у Відні, без сумніву, траплялося чимало. «Сам собі винен. Носити при собі стільки грошей, та ще й вибратися кудись наодинці — з такого добра не буває», — скажуть вони. До того ж у Фредерика є надійне алібі. Весь день він провів у Придворній палаті.
На зворотньому шляху музика все гучнішала, Фредерик знову дійшов до корчми, зазирнув крізь те саме вікно і побачив, що торговець тепер випиває з якимось молодиком. Поза тим публіка вже встигла помінятися. З середини зали повідсували столи і лавки, і тепер там жваво танцювали. Кавалери міцно стискали в танці дівчат легкої поведінки, горілка лилася рікою.
В корчмі було лише кілька торговців і корабельників, зате повно всілякого наброду, підмайстрів і ремісників, служниць, волоцюг і портових робітників. Здавалося, тут збирався увесь віденський півсвіт. Крім них, тут засіло й чимало Фредерикових супутників, німих і замкнених, мов спаралізованих від гризоти, що можуть загрузнути тут, у Відні. Фредерик заплатив господареві за кімнату з пічкою, а тоді побіг на пристань, за жінкою і тещею.
— Я знала, що ти не кинеш нас напризволяще, — сказала жінка, радісно його обіймаючи.
— Беріть свої речі, я винайняв кімнату для нас у господі.
— Кімнату? Але ж у нас на це нема грошей, — недовірливо проказала теща.
— Тепер вже є.
Він не підводив погляду, навіть як Ева почала допитуватися, звідки в нього гроші. Коли ж у скупо освітленій кімнатчині він виклав на стіл капшук, жінки подивилися на нього запитливо і налякано. Але й вони зуміли оцінити переваги, які давали ці гроші в їхньому становищі. Інші лотаринжці мусили терпіти цю крижану віденську ніч просто неба, тоді як їм господар навіть приніс якоїсь їжі й вина.
Коли стара з храпом заснула, Фредерик з Евою вислизнули з кімнати. Вони танцювали перший танець свого спільного життя і цілувалися в одному з численних темних закамарків, де — судячи зі стогонів та криків — усамітнилося чимало інших парочок. Втомившись від танців і вина, вони підсіли до того молодика, з яким випивав торговець. Останній в якусь мить здався і, розлючений, встав.
— Тоді продавай своє корито, як знаєш, віслюче ти впертий! — буркнув він на прощання і зник у ночі.
Фредерик цокнувся з молодиком і спитав:
— Що, замало пропонував?
— Так, батько мені чітко сказав, скільки брати, а скільки ні. От і сиджу тепер з порожніми руками.
— А може б ти поплив до Банату? Я добре заплачу, — сказав Фредерик.
— Що ні, то ні. Бо тоді довелося би там зимувати.
На це у Фредерика заяріла нова думка. Хіба ж не він керував гребцями на останньому етапі до Відня? Хіба не під його орудою вони зайшли в канал і, цілі та неушкоджені, пристали до берега? Що може статися страшнішого від того, що вони вже пережили? Він відіслав жінку спати, а сам обійняв корабельника за плече.
— Гадаю, ми зможемо домовитись, — шепнув йому на вухо.
Коли глупої ночі він повернувся до кімнати і поглянув на обидвох жінок, що спали, цілковито беззахисні, у ньому вперше в житті зародилося якесь ніжне почуття. Він подбає про те, щоб вони не знали ніякої скрути. У них з Евою будуть діти, найкраще син, якому він колись передасть господарство. Він зробить усе, щоб ця подорож виявилася не даремною. Бо нарешті у нього є сім'я.