Якоб вирішує любити
- Автор: Флореску Каталин Дориан
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-134-1
- Переводчик: Юрий Богданович Прохасько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Якоб вирішує любити». Краткое содержание книги:
Це історія про любов і дружбу, втечу і зраду, про те, як здатність любити може дати людині силу винести всі поневіряння. Якобова історія, що розгортається в часовому проміжку від кінця 20-х до початку 50-х років XX ст., виростає до родинного епосу, який пружно, в яскравих і фантастичних образах розповідає історію Обертинів упродовж 300 років, починаючи від Тридцятирічної війни в Лотаринґії.
Наприкінці ХVIII ст. Якобові предки, як і тисячі інших, шукаючи кращого життя, вирушили в небезпечний шлях з Лотаринґії у Банат, в надії здобути там щастя і власну землю. Якоб стає свідком боротьби за владу і майно, його зраджує власний батько, він втрачає своє перше кохання. Та знову й знову знаходяться люди, які допомагають йому вижити в історичних випробуваннях — диктатурах і депортаціях з їх гротескними і катастрофічними наслідками — і зважитися почати все спочатку.
В цій ніжній та захопливій книжці ми також знаходимо неймовірний концентрат європейської історії.
Образ світу, що ніяк не може втихомиритися.
* * *
С. 115: Дідові доводилося робити все самому, бо батько був у місті, де чекав на судно з Відня, яке запізнювалося і мало доставити сільськогосподарські машини, що їх [вын] => він замовив півроку тому.
С. 126: Друга версія мого [народженя] => народження була від Раміни.
С. 183: Це річка у [Придністоров'ї] => Придністров'ї.
С. 266: І якщо в переповненому Мерсідорфі годі було думати про щось більше, окрім поспішного, потайливого парування десь за стайнею чи в чистім полі у чистім полі, тепер нарешті чоловіки вступили у повноправне володіння своїми жінками, яких їм так довго кортіло.
С. 308: І я завжди вибирав те, в якому мій [бітько] => батько — не мій батько.
С. 346: Щойно тоді [бітько] => батько заговорив:
С. 349: За [третою] => третьою чаркою голова вдоволено прицмокував, дивився на батька і казав
С. 351: Вона вручала нам їжу на обід і трохи далі висідала з трактора, [долоючи] => долаючи останній відрізок до млина пішки.
С. 360-361: Бажання мати власну [земелю] => землю, власний двір, — те, що для таких, як я, стало тепер неможливим в Банаті та й в усій Румунії.
С. 368: Обертин, товаришу [лейтинант] => лейтенант.
С. 374: Не перебивай мене, старий! — засичав [лейтинант] => лейтенант.
С. 375: Ви ж можете так сказати, [хіби] => хіба ні?
С. 382: [Восені] => Восени тут бувають сильні вітри, та й дощ без кінця.