Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
Дротик здригнувся в руці молодого скіфа. Рука блискавично викинулася вперед, але тієї ж миті Варкан посковзнувся на слизькому корінці. Скіф похитнувся. Дротик вилетів з його руки, як жива істота. Він перевернувся в повітрі і вдарив кабана по голові.
— Ах! — не стримала зляканого вигуку Ліда.
Варкан, намагаючись устояти на ногах, широко змахнув руками, щоб зберегти рівновагу. Але було пізно. Розлючений звір помітив ворога, кинувся на нього і блискавично збив з ніг.
— Варкане! Варкане! — вигукнула несамовито Ліда. — Та допоможіть йому! Адже кабан розірве його! Артеме!
Майже прямо під собою Артем побачив величезне руде тіло кабана. Під ним лежав Варкан, який даремно намагався підвестися. Кабан зараз роздере йому груди своїми гострими іклами!.. Щось закипіло в горлі Артема, невиразний вигук вихопився в нього. Ні! Не думаючи більше ні про що, юнак, вихопивши акінак, стрибнув униз.
— Ой Артеме! — почув він іще голос Ліди.
Артем не пам’ятав нічого. Він бачив перед собою тільки широку могутню спину кабана. Як юнакові пощастило втриматися на ногах, він не знав і сам. Але він таки стояв на вогкій, грузькій землі з піднесеним акінаком. Не вибираючи, не націлюючись, він з усієї сили рубонув акінаком по спині кабана. Пролунало люте ревіння. З розітнутої спини звіра бризнула кров. Кабан аж підскочив і повернув голову до Артема. Юнак побачив його червоні маленькі очі, роззявлену пащу з довгими жовтими іклами. Очі горіли люттю, кабан трохи присів на задні ноги, збираючись кинутися на нового ворога.
“Ну, тепер він візьметься за мене, майнуло в голові Артема. — Аби тільки мені ось зараз ще влучити йому в голову!”
Акінак знову блиснув у повітрі. Але вдарити Артем уже не встиг, бо кабан одним важким стрибком збив його з ніг, як перед тим Варкана. Гострий біль обпік ногу юнака. Він на мить побачив жовто-рожеве листя, широке розрізане листя, що мирно гойдалося над його головою. І те почув розлючене рохкання кабана. Тривало все це якусь мить, не більше. Потім рохкання урвалось, щось густо забулькало. І стало зовсім-зовсім тихо…
Ні, не тихо! Ось стривожений голос Ліди:
— Артемчику, що з тобою? Вставай! Артемчику!
Другий голос щось говорить. Це голос Варкана. О, як добре, він живий?.. Кабан не розтерзав його?
Чиїсь руки підводили Артема.
— Артемчику, милий, що з тобою? Тебе поранено!
Яка вона кумедна з її запитаннями… і в той же час гарна, хороша, та Ліда!..
— Зі мною… нічого… тільки от нога чогось болить, — ледве відповів нарешті Артем. Він знову вже бачив усіх. Ліда із стурбованим обличчям ніжно підтримувала йому голову. Варкан у пошматованому одязі, без шолома дивився на нього — тривожно, з помітною любов’ю. Другий скіф тримає в руках свій шкіряний шолом — і з нього часто-часто крапле вода.
— Та що ви всі такі, наче ховати мене зібрались? — здивовано мовив Артем. — Я живий і здоровий. Просто кабан трохи прим’яв мене… і більше нічого… Хіба тільки… ох!
Він застогнав від гострого болю в нозі.
Варкан підійшов ближче до Артема. Він став перед ним на коліна, взяв обома руками його руку й приклав її собі до чола.
— Та що ти робиш, Варкане? — здивувався Артем.
Все ще тримаючи руку юнака на своєму чолі, скіф дивився на Артема щиро і вдячно. Ах, ось що: він дякував Артемові за допомогу, без якої кабан, напевне, розтерзав би його. І навіщо він це робить? Якось виходить дуже незручно…
— Яка шкода, що ми з тобою не можемо порозумітися, — зітхнув Артем, — Тоді я б тобі, друже, пояснив, що тут нема за що дякувати. Хіба міг я зробити інакше? А хіба ти не зробив би так само на моєму місці? От шкода, рушниці не було. Вона певніша за твій дротик, повір мені… навіть і з твоїм умінням кидати його…
Швидкими рухами Варкан, черпаючи воду з шкіряного шолома, вже промивав рану на нозі Артема. Кабан неглибоко роздер іклами шкіру й зачепив верхні м’язи на нозі. Потім Варкан так само швидко і вміло перев’язав ногу, приклавши до рани якесь пахуче листя. А тоді, дружньо поплескавши юнака по плечу і широко всміхаючись, допоміг йому встати. Біль у нозі вже трохи вгамувався: невже ж це так допомагає те запашне листя?
— Болить, Артемчику? — Ліда аж заглядала юнакові в обличчя: їй також хотілося чимсь допомогти йому.
— Коли згадую, Лідо, то болить. А якщо не думати, то можна й забути. Мабуть, оте листя допомагає…
Шкутильгаючи, Артем підійшов до забитого кабана. Довгасте руде тіло звіра витяглося, з усе ще роззявленої пащі стікала густа червона кров. Як це сталося, що кабан кинув Артема? Юнак нахмурив брови, намагаючись пригадати. Ні, він пам’ятає лише, як кабан стрибнув на нього, потім різонув цей гострий біль у нозі, а потім… потім вже нічого не можна пригадати, аж доки він не почув голосів Ліди й Варкана. Та що, він непритомний був, чи що?