Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
Попереду заблищала вода. Це був невеличкий ставок, береги якого напівзаросли високою травою. Кілька дерев, що нагадували дуби, схиляли свої віти над його спокійною дзеркальною поверхнею.
Помахом руки Варкан зупинив супутників. Він підійшов до самого берега, нахилився. Артем придивлявся з-за його спини: якась важка тварина лишила тут свої глибокі сліди, прим’явши і зламавши де-не-де соковиту траву і кущі. Невже ж це сліди кабана?
Варкан повернувся. Він ішов тепер поруч із слідом важкої тварини, не наступаючи на нього. Ось скіф відв’язав від пояса забитого ним зайця і поклав його на траву — якраз на сліду. Потім він обернувся до товаришів, уважно подивився на Ліду й Артема, наче зважуючи, чи зрозуміють вони його. Очевидно, Варкан вирішив, що зрозуміють, бо відразу пояснив жестами, що саме мало тут відбутися незабаром. З молодого скіфа, безперечно, міг би вийти непоганий актор — настільки красномовно описав він руками і виразом обличчя картину майбутнього полювання.
Ось кабан важко виходить з-за кущів. Він іде своїм старим слідом. Він бачить зайця, спиняється і хапає його. Починає жерти. Тоді Варкан убиває кабана дротиком. Все було зрозуміло. Але що ж робитимуть у цей час Артем і Ліда? Варкан пояснив і це. Він показав на високе дерево: треба вилізти туди і залишатися там. Артем негайно відповів на це гримасою незадоволення: хіба ж це називається брати участь у полюванні? Забратися на дерево і дивитися звідти? Навіщо ж тоді було озброюватися мечами-акінаками?.. Втім, Варкан ще раз наполегливо показав на дерево, обличчя його враз посуворішало. Він швидко махнув рукою: вгору, мовляв! І знову уважно прислухався.
Може, це тільки почулося Артемові, але до нього немовби долинули дивні звуки. Десь недалеко, через кущі пробирався великий звір. Він важко дихав, навіть сопів; тріщало гілля, шелестіло листя…
Тепер на сперечання не лишалося часу. Артем допоміг Ліді вилізти на дерево: дівчина опинилася на товстій гілляці, майже не помітна знизу в густому жовто-рожевому листі. Через кілька секунд Артем і сам був на дереві. Його гілка схилялася ближче до сліду кабана, на якому лежав забитий заєць. А де ж Варкан і другий скіф?.. Е, вони також уже встигли сховатися. Тільки згодом, добре придивившись, Артем помітив, що Варкан причаївся за товстим стовбуром дерева, тримаючи напоготові дротик.
Важке сопіння наближалося. Гілля тріщало гучніше. Але звір не поспішав, хоча, видно, і не остерігався, певний, що тут він не зустріне гідних супротивників. Тільки тепер Артем згадав, що дикого кабана називають володарем лісу, бо він не менш дужий і небезпечний, ніж тигр. Е, тоді це набуває ще більшого інтересу!
Рука Артема мимоволі стискала держак акінака, він пильно дивився туди, звідки долинали грізні звуки. Ех, коли б сюди одну добру рушницю! О, тоді Артем показав би, як він володіє нею! Але, звісно, рушниці не було. І юнакові доводилося сидіти на дереві, дивитися на те, що мусило відбутися внизу.
Ось він!
З-за кущів показалася довга руда голова кабана. Маленькі червоні очі, з величезної пащі стирчали жовті ікла, загнуті вгору. Довга руда щетина густою щіткою вкривала голову. Кабан чомусь незадоволено зарохкав і почав озиратися на всі боки, чимсь занепокоєний. Чи ж він чує небезпеку, чи повітря принесло йому запах, що примусив його озиратись?..
Артем напружено стежив за кабаном. Який розкішний лютий звір! Могутнє сухоребре його тіло мало метрів півтора завдовжки; міцно налиті м’язи ворушилися під рудою шкірою, вкритою рідкою довгою щетиною. Кабан усе ще незадоволено рохкав.
— Ех, рушницю б мені!.. — беззвучно прошепотів Артем. в якому прокинулися владні інстинкти мисливця.
Кабан побачив зайця, що лежав на траві. Він засопів ще загрозливіше і спинився, обнюхуючи нерухому тварину. Наближалася вирішальна хвилина.
Навіть не повертаючи голови, куточком очей Артем бачив, як безшумно, наче привид, вислизнув з-за дерева Варкан. Дротик був піднесений над його головою. Кілька довгих секунд Варкан націлявся. Зараз, зараз!