МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

Оксана мотала головою, сльози лилися по щоках, Водолаз не реагував на це, спостерігав за піддослідною з виразом глибокого жалю.

-Дарма, дарма. Ти швидко полюбиш нас. Мене, доброго Вовчика. Не в тому розумінні, ніхто не просить тебе отут просто так розсувати ноги. Знаєш що? Аби я захотів саме такої любові, ти б не зчулася, як після кількох укольчиків сама благала не лише мене, а й Вовчика застромити тобі хоч щось між ніг. Не конче чоловічий дрючок. Гумовий кийок, дерев`яний кілок, просто щось округле, міцне та тверде. Або просто так, без нічого, порпалася б у себе всередині руками. Страшно? Я бачив отут, на цій кушетці, таких дурненьких. Старших за тебе дорослих жінок, вони вважали, що знають собі ціну та здатні її скласти. Профури! Пара укольчиків, два, - для підтвердження своїх слів Водолаз розчепірив перед Оксаниним обличчям два пальці, - і вони показали отут свою справжню сутність. Усім ставало бридко, навіть хазяїнові, укольчики робили людей справжніми, тобто - бридкими. І паскудних бабів віддавали Вовчикові, він дуже любить їх перевиховувати. Ну, в часи, коли тут немає пацієнтів чи його не випускають за територію.

-Псих ненормальний! Псих! Псих мудацький!

-Ти диви, ще ж нічого не кололи, гм, да... Знаєш, а тебе таки треба навчити любові, нехай поки що чудодійним укольчиком... Он Вовчик, ми ж з ним дуже великі друзі. Він спробував кілька разів, ну, уколов я його. Тепер він за мене горло перегризе і кожне бажання виконає.

-Скотино, він же в тебе на голці! - на Оксану зійшло чергове осяяння.

-Він мій друг. Ми дружимо, просто так. Укольчик лише закріпив наші стосунки, принаймні не дає зрадити. Просто так не зрадиш друга, ясно тобі? Тепер нам потрібна сиворотка любові. І поспішаю я, бо тебе тут довго тримати не збиралися, а час іде, гм, да, - Водолаз знову поправив окуляри, дівчина зрозуміла - це в нього нервове. - Бачиш, десь помилився, десь помилився. Не бійся. Тобі після чистого лікарства йти звідси нікуди не захочеться, ти почнеш любити всіх. Далі тут будуть ще люди, свій винахід я запатентую, люди почнуть вводити сироватку любові у кров, народжуватися з новим геном - геном любові. Хіба не здорово?

-Чекай, чекай, - полонянка говорила, схлипуючи. - А як ти знову помилився? Я ж не знаю, чим ти мене тепер хочеш наколоти. Мені страшно, я не хочу...

-Помилився, то врахую помилку в наступному експерименті. Тут я господар, хазяїну мої досліди не заважають... Ну, гм, да, я так думаю... Не змушуй мені прищеплювати тобі любов силою, не змушуй. Будь слухняною дівчинкою.

-Не треба! НЕ ТРЕБА! Я НЕ ХОЧУ! В МЕНЕ БУДЕ ДИТИНА! Я БОЮСЯ!

Викрикнувши це, Оксана відчула всередині порожнечу. Здавалося. Далі лякатися нема чого, але виявляється, нема межі і для жахань: хімік-аматор на прізвисько Водолаз змінився на обличчі, ніби під впливом власного хімічного експерименту. І змінили все очі: вони ніби збільшилися і випромінювали дійсно надприродню ненависть та огиду.