Сповідь відьом
- Автор: Харкнесс Дебора
- Серия: Всі душі #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1276-6
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сповідь відьом». Краткое содержание книги:
У голос вампіра заповзли нотки втоми і нудьги.
Метью Клермону було тисяча п’ятсот років.
— Не треба мені було пхати носа не у свої справи, — мовила я замість вибачення, не знаючи, про що розпитувати далі, й питаючи саму себе: з якого це дива мені здумалося, що я пізнаю вампіра краще, якщо він розповість про ті історичні події, свідком яких йому довелося бути. З пам’яті виринув рядок із Бена Джонсона. Здавалося, цей рядок характеризував Метью краще, аніж, скажімо, його розповідь про коронацію Карла Великого.
«Не старий він був, а вічний!» — промимрила я стиха.
— «Говорячи з тобою, про вік я забуваю», — відповів Метью цитатою на цитату. То був рядок із Мільтона — література сімнадцятого сторіччя.
Ми зустрілися поглядами і дивилися одне на одного стільки, скільки було змоги, витворюючи ще одну крихку хвильку магії. Я порушила її першою.
— А чим ви займалися восени тисяча вісімсот п’ятдесят дев’ятого року?
Його обличчя враз спохмурніло.
— Що вам казав про мене Пітер Нокс?
— Казав, що ви навряд чи поділитеся своїми таємницями з відьмою.
Мій голос прозвучав спокійніше, аніж я насправді почувалася.
— Ти диви, — тихо сказав Метью, і голос його теж прозвучав менш сердито, аніж він насправді почувався. — Восени тисяча вісімсот п’ятдесят дев’ятого року я проглядав манускрипти в музеї Ешмола.
— А навіщо, Метью? — спитала я і, схрестивши пальці, подумки повторила: «Скажи, будь ласка». Я спонукнула вампіра відкрити першу частину його таємниці, але хотіла, щоб решту її він розповів мені сам. «Жодних хитрощів, жодних загадок. Просто візьми — й розкажи».
— Незадовго до того я прочитав рукопис книги, який невдовзі мав вийти друком. Її написав один природознавець із Кембриджа, — сказав, ставлячи склянку.
Раптом до мене дійшла значущість дати — 1859 рік. «Походження»! Як і велика праця Ньютона в галузі фізики — «Початки», — то була книга, що не потребувала повного цитування своєї назви. Кожен, хто проходив у середній школі курс біології, знав дарвінівську працю «Про походження видів».
— Улітку попереднього року Дарвін опублікував статтю, де стисло виклав свою теорію природного відбору, але його книга була зовсім іншою. Там йому вдалося зафіксувати помітні будь-кому зміни в природі й легенько підштовхнути читача до сприйняття його революційної теорії.
— Але ж алхімія не має стосунку до еволюції. — Я взяла пляшку й налила собі ще отого дорогоцінного вина 1811 року, бо побоювалася не того, що воно випарується і щезне, а того, що я сп’янію і «розклеюся».
— Ламарк вважав, що кожен вид походить від різних попередників і розвивається незалежно до вищої форми життя. Це напрочуд схоже з поглядами алхіміків, якими ви цікавитеся: вони вважали, що філософський камінь є ефемерним кінцевим продуктом природної трансмутації простих металів до більш цінних, таких, як мідь, срібло та золото.
Метью потягнувся за вином, і я підсунула йому пляшку.
— Але Дарвін заперечував Ламарку, навіть якщо він вживав одне й те саме слово — «трансмутація» — у своїх початкових дискусіях про еволюцію.
— Так, вони розходилися в питанні про лінійну трансмутацію. Але дарвінівську теорію природного відбору таки можна розглядати як низку поєднаних між собою трансмутацій.
Може, Метью і справді мав рацію: магія була в усьому. Була вона у Ньютоновій теорії гравітації, і, можливо, в теорії Дарвіна.
— Алхімічні манускрипти є повсюдно у світі, — проголосила я, намагаючись триматися деталей, але водночас узгоджуючись із ширшою перспективою. — Чому ж вас зацікавили саме манускрипти Ешмола?
— Коли я прочитав Дарвіна і побачив, як він приміряє алхімічну теорію трансмутації до біології, я згадав розповіді про загадкову книгу, у якій пояснювалося походження наших трьох видів — демонів, відьом та вампірів. Раніше я завжди відкидав ці розповіді як фантастичні. — Метью відсьорбнув вина, трохи помовчав, а потім продовжив: — Багато хто припускав, що цю теорію сховали від людських очей у якійсь алхімічній книзі. Публікація «Походження» підштовхнула мене до пошуків цієї книги, і якби вона справді існувала, то її запросто міг придбати Еліас Ешмол. Бо він мав якусь лячну здатність вишукувати химерні манускрипти.